6

Чи помітив хтось пропажу?  

Авжеж помітив. Баба відразу кинула свій погляд на мене, коли вранці за сніданком пішла розмова за собаку. Вона почала верещати, наче її вдарило струмом, але дід сказав їй заспокоїтись.  

Чому це відразу я? Навіть якби цей собака вмер сам по собі, то вона сказала б, що то я.  

Але в мене була підготовлена відповідь, тому сильної паніки не було. Я пояснив, що вже всі знають про лиса, який тут розгулює та краде всю господарку по селі. Дід повірив, а баба здається трохи присіла, але все-одно дивилась злісно на мене. Та мені начхати! Нехай дивиться скільки хоче, але мені стало легше, бо я вже виплиснув свою агресію.  

Чи шкода мені бідолашну тварину, яка була не заслуговувала такого кінця?  

Пам'ятаю як бабця спускала його з ланцюга, знаючи, що він нападає на мене, а потім сміялась з того як я намагався врятувати себе від укусів цього звіра. Тому ні, не шкода. Я навіть радий, хоча розумію, що скоро вся агресія і злість знову почне накопичуватись, а іншого собаки в нас немає, хоча мені не хотілось би, то стільки мороки з тим всім.  

В той день мені дали купу роботи – віднести собачу буду на звалище і почистити територію на тому місці.  
Ну я й розпочав прибирання, бо все-таки тут є моя провина і по-суті вибору сильного немає.  

Я відклав будку в гараж та пішов чистити частину, де вона стояла, а опісля цього взяв собачин дім, закинув на плечі та поніс викидати на величезне сміттєзвалище, що розташоване за нашим селом.  
Йти туди так нормально і трохи важко з навантаженням, але що вже зробиш. 

Зробивши цю найважчу частину сьогоднішнього завдання, я помітив, що у мене дуже дивне відчуття, наче хтось за мною стежить. Я не помилився.  

За деревом стояв мій товариш та дивився на мене. Спочатку я не зрозумів чому він не підходить ближче, але подумав, що мало хто б заговорив після того, що сталося. Він почав рухатись в мою сторону та наблизившись на достатню відстань привітався і запитав, що я сьогодні робив.  

Бути чесним, то я зрадів, що він заговорив. Ми разом вернулися в село, розмовляючи. Коли ми вже прощались, то він сказав, що я такий як він. Це здалося мені трохи дивним, але я не звернув на це увагу.