2

  В кінці села стоїть хата одної тітки. На задній частині її подвір'я є величезний сад з різною рослинністю. І коли я кажу величезний, то маю на увазі величезний, бо це був такий нормальний шмат землі. В ширину десь сімдесят вісім метрів, а в довжину приблизно сто п'ятнадцять. Там були яблуні різних типів, грушка, вишня, абрикосове дерево та навіть виноград. Вони займали половину того саду, а в іншій половині було дещо інше. Там росли кущі малини, ожини і мого улюбленого аґрусу. В тій частині теж було багато дерев, але вони були не плодючі.  

 До неї приходили всі люди, щоб позбирати собі трохи фруктів. Тільки за вхід треба платити двісті п'ятдесят гривень, а тільки тоді заходити і брати все, що тобі потрібно. Непоганий бізнес придумала.  

 Я там блукав десь раз у тиждень. Був один товариш разом з яким ми завжди збирали ті фрукти і ягоди. Я з ним там і познайомився. Ми наче змогли трохи порозумітися, навіть допомагали один одному з роботою. Він розказував дуже багато дивних історій, які траплялись з ним, а я слухав, не любив розказувати багато про себе.  

 Говорив, що колись тут замість цього саду було кладовище для тварин і кожне дерево є якоюсь  твариною. Він навіть показав, де закопане тіло його кішки яка вмерла, коли йому було чотири роки. Воно було під яблунею з червоними плодами.  
 Мене трохи здивував той факт, але в місті я з батьками теж закопували свого кота під дерево на своїй ділянці. Тепер я зрозумів чому в кожного дерева є своє ім'я.  

 Окрім того, щоб збирати фрукти собі, ви могли збирати їх для хазяйки. Вона платила за це ті самі гроші, що брала за вхід. То я часто йшов туди трохи заробити, як була можливість. Там я зустрічав свого напарника і ми бралися до роботи.  

 Його мама живе тут, а тато вже давно поїхав за кордон на заробітки, тому він не дуже любив про нього говорити. Також з ними жив дід. За розповідями мого товариша - дід з'їхав з глузду та кожен вечір верзе якісь нісенітниці, інколи його ніхто не міг заспокоїти.  
Було пару історій, коли мій знайомий просинався від сильного шуму, а коли виходив, то дід стояв посеред кухні з металевою кришкою від каструлі й палицею та навіть ставив ці речі собі під ліжко. Звучить дуже дивно. Найстрашніше, що деколи в нього на тілі з'являються синяки. Я тоді не зрозумів чому вони не відправлять його в дім для літніх людей, де за ним будуть наглядати та не давати шкодити самому собі, але не хотів пхати носа не у свої справи. Тому ми продовжили збирати яблука, а він розказував цікаві факти з біології.  

 Його розповіді завжди були якісь моторошні. Ні, мені було не страшно, але ситуації дійсно нагадували трилери з елементами жахів.  

Не скажу, що це можна назвати дружбою, але він був єдиною людиною з якою я спілкувався. Взагалі, моїх однолітків там майже не було. Якісь дві дівчинки, які завжди ходили разом і називали мене «підозрілою особою» і дивувались чому я спілкуюсь з цим хлопцем. Придумували байки про нього, наче це він вбив свого кота в чотири роки. Це звучало смішно від них.  
Коли я їхав додому, то ми з ним не підтримували ніяких контактів та навіть не прощалися вкінці. Це було щось типу використовування, аби хоч якось знайти час в цьому селі. Не думаю, що він міг би стати моїм супер близьким другом, але добрий знайомий чи товариш на якийсь період – так.  

 Тому коли я не в селі, то навіть не згадував про його існування, бо не планував у майбутньому стати з ним найкращими друзями. Тим більше, він здавалось недалеко втік від свого діда. Такий же дивак з хорошою фантазією.