1

Пам'ятаю як прокинувся від легенького співу птахів та сонячного проміння, яке було направлено прямо на моє обличчя. Воно не здавався мені противним чи дратувало. Навпаки, це проміння дуже лагідно витягувало моє тіло з сонного стану в реальний світ.  
На годиннику була одинадцята. Зрозумівши, що всі вже проснулись, я вибіг з будинку на подвір'я в напрямку літньої кухні. Як і передбачалося там стояла величезна миска зі смаженими оладками й відкрите сливо-шоколадне варення.  

- Мамине варення на столі. – подумав я. 

 Я дуже любив ті сливки з какао і цукром, тому взяв з дому одну банку цієї солодкої суміші. Спочатку я зрадів, що буду їсти пухкі, кефірні, домашні оладки саме з цим варенням, але потім побачив, що банка вже наполовину пуста. Це трохи розчарувало мене, бо я гадав, що всім сказав не чіпати тієї банки.  

Нікого не було. Тільки під час своєї трапези я побачив, що на холодильнику висить записка прикріплена магнітом зі нашої подорожі з батьками. Я посміхнувся й підійшов ближче, щоб прочитати це послання для мене.  

«Мені подзвонив один товариш та попросив допомогти йому з дечим. Оладки на столі, попроси свою бабу відкрити якесь варення або візьми мед під столом». 

- Ехх.. Знову без мене! – проговорив я пошепки. 

Дідо завжди обіцяв, що візьме мене з собою, але цього ніколи не сталося б. Хто ж візьме з собою внука на п’янку? 

 Я зрозумів, що це моя баба відкрила ту банку. Вона майже ніколи не готувала якісь сніданки або пиріжки, зате любила давати мені побільше роботи. Я завжди виконував усі доручені завдання, щоб почути хоч якісь теплі слова з її сторони, але все, що я отримував це лише одну критику та прискіпування до мікроскопічних деталей. Я сприйняв ту банку початком війни проти неї.      
 Мені багато років хотілось, щоб вона мене любила, але цього не було або баба просто не показувала своїх почуттів. Згодом я теж почав втрачати якесь відчуття любові до неї, тому ця банка і стала кінцем моєї поваги до неї. Точніше я просто вирішив якнайменше пересікатись з цією особою, щоб не викликати собі роздратування і не псувати цим свій день.  

 Батьки на всі можливі вихідні або канікули відправляли мене сюди. Вони були зайняті роботою та вирішенням своїх конфліктів, але деколи знаходили день для проведення часу в сімейному колі. Загалом, я вже звик до цього та головне, що пару гарних спогадів усе-таки є.