Робота на швидкій після кінця світу.

Тоді лише пізнається цінність часу,

коли він утрачений.

Сковорода Г.С.

Працюючи на швидкій не варто запізнюватися. Саме це промайнуло в голові у Нурс, щойно вона побачила як «магнік» здіймається в повітря та набирає швидкість. Жінка побігла до нього і наздогнала, перш ніж медичний літун з синьою сніжинкою на іржавому боці встиг розігнатися. Одначе, нехай бігала вона швидко, заскочити на борт їй би не вдалося, якби не простягнута чоловіча рука. Вхопившись за неї, Нурс і незчулася як опинилася всередині.

Поглянувши на свого рятівника, жінка посмутніла і приготувалася до прочуханки. Це був Док, знаний на всю клініку своєю сварливістю та нестерпним характером. Одна зміна з ним рахувалася за робочий тиждень, але лише по втомі і згаяним нервам, а не оплаті. Медична маска не приховувала чорну щетину на його обличчі, під колись білим халатом він носив чорну варську форму, а на поясі випиналася кобура.

– І як ти примудряєшся так гасати у цьому дранті? – поцікавився Док, вказавши на її взуття. З дірки у матерчатій чешці Нурс стирчав великий палець.

– Практика, – відповіла вона, непомітно торкнувшись ШТ (шприца-тюбика) в кишені. Цілий, все гаразд. Збагнувши, що Док не сердиться, жінка поглянула на Шута, який похмурою тінню маячив в нього за спиною. Весь у чорному, в протигазі та при зброї, він здавався настільки ж чужорідним убранству медичного «магніка», як автомат на дитячому святі. Особисто Нурс й досі не звикла, що такі хлопці тепер частина бригади «швидкої». Як і Док.

– Гей ти, здоровило, чого стовбичиш? – обернувся він до Шута. – Не бачиш, що місця мало? Лізь в свою комірчину і не висовуйся звідти!

– Не варто, – заступилася за вара Нурс. – Доки пацієнтів немає, нам і втрьох у салоні вистачить місця.

 – І чути цього не хочу! – заперечив Док. – В інструкції сказано, що його місце в комірчині, то нехай там і сидить. А не подобається, завжди можна перевестися, його брату вистачає чим зайнятися. От тільки смертність на блоках чи в патрулях куди вища, ніж у нас, так, сміливцю?

Не відповівши, Шут слухняно забрався в комірчину. Вона являла собою відділену стінкою нішу з амбразурою для стрільби, в якій доводилося сидіти скоцюбившись, мов горбате немовля. Така незручна конструкція була викликана тим, що стрілець не має заважати роботі медичної бригади. Зазвичай відстрілювався лікар і лише в крайніх випадках, тому незручності можна було перетерпіти, але два тижні тому на всі «швидкі» додали варів, змушених проводити в комірчинах всю зміну. Реформи, щоб їм грець!

– Тривожний маячок у квадраті С-17! – повідомив Драйв з кабіни. – Проводжу діагностику, запитую підтвердження у тамошнього ая. Вибух на блоці, постраждалих не менше п’яти.

– Радше десяток і це тільки зі стандартним караулом, – пробурмотів Док. – Чупа! В нас на всіх «магніків» не вистачить. Жени, шоферу!

– Слухаюсь, – ввімкнувши сирену, Драйв збільшив швидкість. «Магнік» звично затрусило і Док з Нурс змушені були вхопитися за поручні, щоб не впасти на вібруючій підлозі. Про те, як почувався Шут у своїй комірчині співчутлива жінка намагалася не думати.

Звернувши за ріг, вони промчали повз шибеницю. Повішені самогонщики вже почали розкладатися. Висохла, коричнева, мов пергамент шкіра подекуди тріснула, оголивши білі кістки, а з порепаних животів вивалися гидотні сині нутрощі. В інші часи тіла обов’язково привабили б воронів та інших пернатих любителів плоті, але вже майже два десятиріччя минуло відколи бачили останнього птаха. Вони не те щоб вимерли, просто зникли, відлетівши на пошуки більш родючих земель. Цікаво, чи знайшли?

– Приїхали! – оголосив Драйв, опускаючи «магнік». Щойно салон відчинився, Нурс прожогом вискочила і злякано роззирнулася. Розірваний на шматки блок палав, а навколо лежали тіла мертвих та поранених. Не п’ять і не десять, а щонайменше двадцятеро. З утвореної вибухом діри в укріпленнях, крізь дим та вогонь, виднілися руїни околиці. Слухаючи стогін та бурмотіння, Нурс переходила від одного постраждалого до іншого, оцінюючи їхній стан. На жаль, «магнік» вміщає лише одного пацієнта.

– Покинь його! – окрикнув її Док, поки вона вправляла руку легко пораненому. – Цього беремо.

– Цього? – здивувалася Нурс, поглянувши на обгорілого до чорноти бідолаху, на якому не лишилося жодного не зачепленого вогнем місця. Док люто зиркнув на неї.

– Так, цього, – підтвердив він. – Якісь проблеми? Ноші та морфін, швидко!

Не сперечаючись зі старшим, Нурс побігла до «магніка». Тим часом Док напустився на Драйва:

– А ти чого сидиш, кнур? Нам вдвох його не підняти, гайда сюди.

Водій миттю вискочив з кабіни і його огрядне пузо смішно колихалося на бігу. Він схопив постраждалого за руку, за що одразу отримав запотиличник від Дока.

– Що ти робиш, довбню? – гаркнув лікар. – Його тіло зараз суцільна рана. Дочекайся, поки Нурс зробить укол.

Діставши ШТ зі штатної аптечки, жінка ввігнала його обгорілому вару у вену. Той беззвучно ворушив губами, а потім його погляд затуманився і він заснув.

– Тепер підіймаймо, – звелів Док. – На рахунок «три». Раз, два, взяли.

Вони поклали постраждалого на ноші і швидко завантажили у «магнік». Драйв повернувся до кабіни, Нурс з Доком заскочили у салон. Жінка, не чекаючи команди, почала обробляти маззю опіки непритомного вара, а Док відпочивав, притулившись до тремтячої стінки. З комірчини визирав Шут, емоції якого надійно приховував протигаз.