Відповідь на запитання, чому я вирішила поділитися цією історією, знайшлась лише тоді, коли було поставлено останню крапку в рукописі. Саме, тоді я усвідомила, що це стало моєю спробою скинути кайдани страху та суспільного осуду. І я поясню чому….
Довгий час я не наважувалася дихати на повні груди, бо соромилася своєї роботи. Я панічно боялася, що люди «спишуть» мене, навіть не спробувавши розгледіти особистість за ярликами. Результатом стало погіршення якості життя. Закритість навіть від близьких, небажання знайомитися з новими людьми, труднощі в побудові романтичних і соціальних стосунків. Можливо, це й не так помітно на перший погляд, але всередині я відчувала себе "не такою". Я постійно боролася за право вигукнути: "Гей, люди, це не те, про що ви думаєте! Моя робота ніяк мене не характеризує". Хоча насправді це не так: моя робота — це мій вибір. І кожного разу, коли я його робила, це визначало те, ким я є.
Отож чим же я хотіла поділитись з вами, написавши цей роман? Окрім дюжини цікавих історій, що просочені юнацьким авантюризмом, я маю дещо важливіше: моє прагнення показати правду про світ консумації. Хочу покласти її вам на долоню — дивіться, як усе влаштовано насправді.
У першій частині трилогії, в якій міцно переплелися моє реальне життя та художній вимисел, я розповідаю, як усе почалось.
Ця книга — автофікшн. Це історія про консумацію — роботу в нічних клубах закордоном. Про перше дорослішання, про дівчинку, яка повірила в мрію. Моя розповідь — про наївність, рожеві окуляри, які ми вдягаємо, вперше вирушаючи в дорослий світ, і водночас про віру в краще майбутнє і сміливість ризикувати, щоб дістатись туди. Про щиру любов, яка здається справжньою… до першого удару об реальність. Про те, як дівчата приїжджають закордон просто заробити, а потрапляють у лабіринт, де гроші змішуються з ілюзіями, глянець — із брудом, а кохання — з маніпуляцією. Це історія не про гріх, а про душу, яка досі не зламана. Про свідомість, яка вперше стикається з подвійною мораллю та підступом — і не встигає зреагувати, бо вона ще добра, щира і жива.
Я хочу бути відвертою з самого початку: я не мала на меті нікого викрити, образити чи порушити чиїсь кордони. Усі персонажі — художні образи, натхненні людьми, яких я зустрічала. Я змінила деякі риси характерів, дещо доповнила опираючись на фантазію, чиїсь долі об’єднала в одну, а чиїсь «скелети в шафі» залишила під замком із поваги до нашого спільного минулого. Я не претендую на абсолютну документальність кожної деталі. Це — моя історія. Така, якою її зафіксувала моя пам’ять і якою я наважилася поділитися.
Роками між мною та цим текстом стояв один ворог — сором.
Деякі розділи я починала десятки разів, а потім відкладала на місяці. Було надто боляче і надто страшно роздягнутись перед папером. Мені знадобилися роки терапії та дорослішання. Я мала набути вміння нарешті перестати зважати на те, що скажуть інші. Я мусила просто відкрити очі й поглянути своєму страху в обличчя.
І в ту мить, коли я це зробила, прийшла хвиля — одержима, майже некерована потреба втілити спогади у тексті. Я перетворила своє минуле на сюжет. Свій страх — на силу. Свій сором — на голос.
Насправді це історія багатьох. Але не всі можуть її розповісти.
А я — змогла.
Тож запрошую у цей секретний світ, відношення до якого я залишаю на ваш розсуд після повного ознайомлення з моєю історією.