2.

—  Йоні, Йогр-р-р, Йолі, хутчіше, ходімо гр-р-ратися! — вкотре кликав він дітей.

—  Любий мій Феніксе, —  сумно відповіла Йоні. —  Я не буду сьогодні гратися. Я маю багато справ. 

Фенікс зажурився був на хвильку, та вже прибігли менші діти.

— А смішно буде? 

— А лячно буде? 

— А ви спр-р-робуйте і дізнаєтесь, — усміхнувся він.

Йоні грала з усіма все рідше й рідше. Одного дня вона спакувала смартвалізи, ніжно поцілувала близьких, притулила Фенікса й вмостилась у летючий марсоліт. Двигун жваво заричав і поринув у безкрайній простір марсіанських прерій. 

Фенікс довго чекав на її повернення. Але Йоні приїжджала тільки на свята. Вона майже ніколи не гралася. Однак в серці Фенікса все ще бриніло її дитяче: “— А весело буде?”. Хоч як не сумував робот за своїм другом, свою роботу він виконував сумлінно. Так само весело й любо грався з дітьми.

Минав час, змінювались пори року за вікном. Однак Фенікс щодня казав:

— Йогр-р-р, Йолі, хутчіше, ходімо гр-р-ратися!

Та от одного разу Йогр відмовився гратися. Фенікс чудово пам’ятав, як покинула ігрове життя Йоні, тож сильно засмутився.

— А лячно буде? — ринула до робота Йолі.

— А ти спр-р-робуй і дізнаєшся, — зрадів Фенікс. Поки бодай один дитячий вогник сяяв, у робота не було часу для смутку. 

На жаль, як ви вже здогадалися, любі читачі, плин часу нестримно змінював життя у Феніксовій родині. Отчий дім покинув Йогр. А згодом і Йоні втратила цікавість до гри. Дім осиротів без дитячого сміху. Так само як і життя Фенікса.

Згодом тато натис кнопку “ВИКЛ” на Феніксовій панелі. Робота поклали до коробки та обв’язали червоною стрічкою. Пакунок перевезли пустельними шляхами до зовсім іншого подвір’я. Коли, коробку відкрили, хтось із незнайомих Феніксу дорослих, натиснув кнопку “ВКЛ”, а незнайомі діти заверещали від радості.

— Пр-р-ривіт, я — Фенікс. Я — ваш р-р-робот-др-р-руг. 

На Фенікса, вирячивши очі, дивились дівчата-двійнята.

— А я — Юні.

—  А я — Оні, —  защебетали вони. 

Робот розкрив свої руки для обіймів. У нього тепер з’явились нові друзі. Але Йолі, Йогр та Йоні назавжди лишаться у його пам’яті, як і ті діти, що були до них, як і ті діти що будуть після. Бо Фенікс — це робот, котрий вміє дружити, це робот, який ніколи не перестане любити, це робот, який знає п’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят п’ять ігор. Тож тепер на нього чекала вже зовсім нова історія!