1.

Так уже склалося, що роботи створювались саме для роботи. Багато років на величних заводах збирали з металевих деталей, з гвинтиків та шурупів складний механізм, котрий згодом ставав пліч-о-пліч з людиною. Працював, розв'язував задачі, виконував накази, подорожував всесвітом. Аж поки одного літнього дня серед марсіанських пісків не з’явився робот, котрий умів не тільки працювати, але й дружити. І саме в той час, любі читачі, і починається наша історія.

Отже, спробуймо уявити світ, де діти разом із невеликими на зріст роботенятами грають у квача. Бігають, здіймаючи пил червоного піску, заселеними вулицями Марсу, або будують іграшкові космольоти.

На одному з подвір’їв марсіанської будівлі опинився великий пакунок, перев’язаний червоною стрічкою. Діти, що жили в тому будинку, були радісні й веселі, коли дізнались, що в пакунку не просто іграшка, а їхній новий друг-робот. Тато впевнено і рішуче натиснув кнопку “ВКЛ” і новий механічний друг розплющив очі. 

— Пр-р-ривіт, я — Фенікс. Я — ваш Р-р-робот-др-р-руг.

— Привіт, Феніксе! — заверещали діти. 

— А я — Йоні, — гукнула найстарша сестричка.
— А я — Йогр, — проказав середній братик. 

— Я — Йолі, — промовила найменша дівчинка.

— Хутчіше, ходімо гр-р-ратися! Я знаю п’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят п’ять ігор-р-р!

— А весело буде? — питала Йоні.

— А смішно буде? — поцікавився Йогр.

— А лячно буде? — запиталася Йолі.

— А ви спр-р-робуйте і дізнаєтесь.

І діти завжди погоджувались. Гратись з Феніксом було весело, часто смішно й інколи навіть лячно. Робот міг увімкнути дітям мультики на проєкторі або включити пісню й закружити у танку. Міг грати в комп’ютерні ігри, міг катати дітей на спині по черзі, як кінь. Він влаштовував перегони повітряних кульок та крабові прогулянки, майстрував з дітьми величні небосхили з деталей Lego та навчав їх малювати веселкових монстрів. 

Спливали місяці, минали зими. Діти дорослішали, а Фенікс залишався тим самим другом, що знав п’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят п’ять ігор.

—  Йоні, Йогр-р-р, Йолі, хутчіше, ходімо гр-р-ратися! —  кликав він дітей. І кожного разу діти відповідали:

— А весело буде? 

— А смішно буде? 

— А лячно буде? 

— А ви спр-р-робуйте і дізнаєтесь.

І кожного разу діти погоджувались. Згодом Йоні з грайливої дівчинки перетворилась на розсудливу красуню. Змінилась її постава, одяг, змінився навіть її голос. Не змінився тільки її вірний друг Фенікс.