Ігри в кохання

У відносинах ще однієї пари панувала невизначеність. Вони не спілкувались і старались не потрапляти один одному на очі. І Еві, і Заку потрібно було подумати, як чинити далі. Бачитись зараз їм було нестерпно. Якщо десь вони і перетинались (на вулиці або в кафе), то лунало тільки одиноке "Привіт!" і все.

Кожен занурився у власне життя.

На запит Еві прийшла відповідь з її омріяного коледжу. Її взяли, і тепер вона здобуватиме знання з улюбленої професії. Дівчина була дуже щаслива, і ретельно готувалась до першого місяця навчання. Адже цей час вирішальний. Як себе там зарекомендує, так потім все і поведеться - або за нею, або проти.

Одного дня Еві востаннє завітала до рідної школи. 

Вже позаду були ті осоружні екзамени, які звісно ж, дівчина здала на "відмінно" і прекрасний випускний, який ще довго лишатиметься в пам'яті. Треба було лише забрати деякі документи з особової справи Монтерлейдж та атестат про освіту.

Вийшовши з кабінету директора, Еві не поспішала йти геть. Була разом з однокласницею. Разом згадували шкільні роки і себе - малих безтурботних дівчаток з косичками, які кожної перерви чинили пустощі. 

Важко з цим прощатись. Раніше Еві тільки й чекала часу урочистого вечора, а зараз засумувала. Усі щасливі миті, які пам'ятатимуть стіни цієї школи не забуде і Еві. Шкода, що не можна вернути час назад...

Школа зараз пустувала, їй лише зустрілись прибиральниці та майстри, які проводили ремонтні роботи. Двоє учениць, уже колишніх, вийшли за ворота школи. Еві в руках тримала папірець, і роздивляючись свої оцінки, з усмішкою згадувала свій перший щоденник. 

Подружка щось захоплено розповідала поруч, та враз шарпула Еві за рукав її сарафану. Тоді ж Еві і побачила Зака неподалік. З того, як він нервово переминався з ноги на ногу, було зрозуміло, що хвилюється. Робив вигляд, що гарячково шукає щось у мережі, але пальці нервово вистукували по екрану.

Однокласниці перезирнулися. Супутниця Еві зрозуміла натяк і поспішила покинути територію.

"Що він тут забув? Хіба не має бути зараз на роботі?" - подумала Еві. Секунду вагалась - пройти мимо чи ні? Було б цікаво побачити його реакцію на це, але дівчина зрозуміла, що так не зможе. Це була неповага і до нього, і до нехай уже колишніх почуттів.

- Привіт! - несміливо підійшла ближче, зберігаючи спокій та деяку дитячу наївність. Так, наче при першій зустрічі...

Зак відірвався від екрану мобільного, і лагідно посміхнувся.

- Привіт! Бачу, тебе можна привітати! Як справи?

Так банально і у його стилі. Еві пригадала, що зазвичай цьому передував поцілунок, а потім вони узгоджували плани, куди їм піти, щоб весело провести час.

- Ну типу того... Все добре, - якось по-буденному завірила його вона, чекаючи що має бути далі. Хоча добре не було.

Всередині вже підіймалась лавина, і розпечені бризки емоцій готові були вирватись назовні. Це була радість (в принципі, як і завжди, коли вона помічала його), але разом з тим і сором, бо тепер між ними стояли усі ті образливі слова.

- І довго ти думаєш мовчати? - пролунало в період невизначеної паузи. - Це так жахливо... Скажи, що з нами робиться, Еві?

- А хіба є ми? Та й що казати? Минулого разу ти усе дуже доступно мені пояснив.

Так, образа була, але були і почуття. І якби Еві бачила, що Заку все байдуже, що вона йому не потрібна, то і сама відкинула б його геть із думок. Та видно було, що він каявся. І Еві точно знала, що він не з тих поганих хлопців, які плюндрують душу. Не після того, що пережив він з русалками...

- Мені соромно. Я повівся, як... Ну, ти ж знаєш мою гарячкову вдачу. Я не мав права на тебе кричати, - хлопець дивився прямо їй в очі.

Хотілось бути чесним. І вона знала, що це так і є.

- Тобто мені сприйняти це за вибачення? - грайливий тон висмикнувся з куточків свідомості.

- Не знаю, - зніяковіло опустились плечі вниз. Він був у сум'ятті. Знав, що повинен це сказати, адже не хотів втрачати ще одну дорогу людину, як це вже було з Лейлою. Переконався, що правильні слова - це і є той самий дієвий інструмент у всіх випадках.

- В мене був час подумати. Я не можу втратити все знову, Еві. Я так хочу бути просто собою, і не повертатись більше в минуле. Будь ласка, якщо це можливо, дай мені шанс. І я обіцяю...

- Давай без обіцянок, - перервала його Еві, бо не хотіла зараз знову будувати собі якусь надію і спиратись на те, що Зак щось пообіцяв. - Серйозно, ніяких домовленостей, просто довірся долі. Давай проживемо це життя тільки для себе.

Зак трішки відступив. Ось зараз мало прозвучати її рішення, і він боявся. Боявся, що зараз скаже, що йому з нею не по дорозі і відштовхне назавжди.

- Разом чи окремо?

- Послухай, я серйозно. Знаю, що ти не хотів робити мені боляче і вірю, що ти був щирим. Тепер моя черга. Так, я вчинила жахливо. Лиш тепер розумію, наскільки твоє минуле раниме для тебе, і знаю, що цей жах ніколи не забудеться. Але я прошу тебе про це. Забути заради нас, якщо ми хочемо все виправити...

- Ну, одним вибаченням ти точно не обійдешся, - обережно видихнув Зак і наважився обійняти свою кохану.

- Он як? Не забувай, ми обидвоє винні, любий, - прошепотіла Еві йому на вухо, і після цього обережно торкнулась вуст.

Цей поцілунок був знаком єднання і прощення. Знаком того, що все на світі може мати другу спробу. І Заку не варто було сумніватись. А Еві було так затишно і тепло поруч з ним. Це справді було те, чого хотіли вони обоє. Серце ніколи не помиляється, ми лише звикли так думати, а тепер їх є двоє, які знову разом і починають новий шлях.

Цей день був їхнім. Вони повернулись на початок. Гуляли, їли морозиво, сміялись, сиділи в кінотеатрі і обіймались. Ввечері ж вони завітали до улюбленого кафе. Тільки Зак там був уже не барменом, а простим відвідувачем.

Не знав він, куди подасться далі, що робитиме, але одне знав точно: про це рішення він не жалкуватиме. А ще вирішив більше не ділити два світи, бо зрозумів свою помилку. Ніхто не винний у тому, що він залишився тритоном, а тому він постарається поєднувати сутності, а не приділяти час лише морським справам. Бо через це він ледве не втратив такі важливі для себе відносини.