Трохи ревнощів

На вулиці біля кафе «Евеліна» стояв бармен. Він був в робочій формі і в руках тримав невеликий чорний планшет. Заку вдалося викроїти собі півгодини перерви і тепер він чекав на Еві. Він зовсім не реагував на порожню балаканину відвідувачів, бо з учорашнього дня у нього панував геть не хороший настрій.

Дивлячись на свій наручний годинник, Зак розумів: його дівчина точно спізнюється. Вона таким способом провокує його, чи що? Невже думає, що їй вдасться уникнути пояснень того, що вона зробила?

А сталось ось що: вчора Зак знайшов в Інтернеті одну статтю, яка дуже його здивувала і насторожила. Він зберіг весь текст на планшеті і хотів показати його Еві. Хоча дівчина і без того мала б зрозуміти, про що мова. Ця стаття розповідала про загибель Острова. Їхнього Острова...

Побудована в казковій формі, вона зовсім не натякала на тих істот, якими стали Зак і Сирена, а також не було зазначено автора. Та Заку не склало труднощів здогадатись, хто скоїв таку підлість. Адже майже половина з цієї розповіді - це його власні думки і враження, якими він колись поділився з Евеліною. І залишається головним питання: навіщо? Що хоче цим довести його кохана дівчина?

Еві все ж з'явилась. Вона здогадувалась, яке питання вони будуть обговорювати і чомусь вирішила, що буде правильно не одразу говорити про сумне. Вона постаралась бути усміхненою і привітною.

- Привіт, милий! Як твої справи? Ти мене кликав? - Еві виглядала напрочуд люб'язною.

- Еві, давай закінчуй зі своїми штучками! Ти вітання не заслужила! - жорстко відчеканив Зак.

- А що сталось? Невже якісь проблеми в клубі русалок? - Еві робила з себе абсолютно невинну.

- Еві, припини! Ніби ти не в курсі! На тоді, погортай, якщо цікаво, - хлопець подав їй планшет, на екрані якого великими літерами було написано "Oceania Island" і далі містився великий текст.

Через хвилину Еві відірвалась від читання і подивилась на свого хлопця. Він чекав відповіді.

- Що, хочеш знати, хто автор? Не буду приховувати: так, дійсно, писала все це я, - Еві говорила спокійно, що починало дратувати бармена. Було важко, адже його сумніви підтвердились.

- Навіщо, Еві? Ти ж обіцяла, що ніхто не дізнається те, що говорив тобі я.

- Але ж там жодного слова немає про русалок! - допит зовсім дівчині не сподобався.

- Якщо на світі є розумні люди, то їм не буде важко зрозуміти, що до чого. А ми ж тільки від Лінди позбулись... В чому причина? Хоч це поясни.

- І він ще й питає! Зак, ну от скажи, коли ми востаннє проводили час разом, як закохана пара? Ми навіть тепер по телефону нормально не спілкуємось, хіба що пару слів про справи - і все!

Те, що сказала Еві, змусило хлопця застигнути на місці. Невже все через те, що вони тепер рідше стали бачитись?

Та все одно, навіщо так жорстоко бити по болючому?

Еві точно знала, якою делікатною темою є для Зака ​​морське життя...

Вони так і стояли декілька хвилин, розводячи руками, і кожен намагався сказати те, що вже не міг тримати в собі. При цьому вони використовували такий тон, що розмова переросла у сварку.

- Ага, тобто, ось ти про мене якої думки! А знаєш, ти анітрохи не краща за мене! - не втримався бармен, коли Еві почала звинувачувати його у всьому, в чому тільки можна.

- Якщо тобі подобається все, що ти зробила, тоді вперед! Розкажи цю таємницю світу! От тільки на мене більше не розраховуй!

Останні слова Зак вимовив так голосно, що його почули напевно, всі відвідувачі, що були на вулиці. Потім він розвернувся і просто пішов в кафе, навіть не дивлячись на неї.

- Ти що, мене кидаєш? Навіть не вибачившись? Ну ти і... - кинула Еві йому вслід. Вона навіть не змогла підібрати слово, яке б могло охарактеризувати хлопця в даний момент.

У будь-якому іншому випадку вона пішла б за ним і сама ще вибачалась би за свою поведінку. Але не тепер. Не дочекається!

Еві повернулась в школу і цілком поринула в підготовку до важливої атестації, намагаючись не думати про цю ситуацію. Але не вийшло... З думок не йшла та безглузда сварка. 

Еві не заперечувала, що винна і не намагалась приховати це.

Вона довго думала, перш ніж йти на такий крок. Були вагомі причини, і врешті-решт обставини змусили дівчину зробити це. З одного боку, це була майбутня кар'єра журналіста. Батько вже вибрав для неї коледж і домовився з його керівництвом. Еві залишалось тільки пройти останні іспити в школі і через місяць-два ступити на шлях до професії мрії.

Але саме той факт надмірної батьківської опіки і тривожив юну душу. Дівчина не хотіла потрапити в коледж тільки завдяки грошам відомого продюсера, і не хотіла, щоб потім на неї тицяли пальцями, що мовляв, вона - ні на що не здатна мажорка.

Навпаки, розуму і кмітливості у неї вистачало, і було бажання досягти успіху власними силами. А ще вона дізналась, що кількість вступних місць в цьому році обмежена. А що буде, якщо хтось більш впливовіший за її батька, заплатить більше, і на місце Еві візьмуть якогось дурника, якому журналістика зовсім ні до чого?

Тому школярка взяла участь в своєрідному змаганні, умовою якого було написати статтю на будь-яку тему, але дотримуючись відомих правил і канонів. Тут Евеліна була впевнена, що пройде відбір, адже відчувала, що це заняття - саме те, що їй потрібно, та й талант був присутній. Потім вона і написала ту злощасну статтю і відправила на e-mail коледжу.

Тепер, мабуть, у вас виникає питання - чому саме ця тема? Нащо було лізти в те, що вже в минулому, і що ніяк не можуть забути Зак і вся їхнє товариство? Еві зробила це навмисно, бо знала, що Зак таке без відповіді не залишить.

Вона була ображена. З того часу, як її коханий подружився з командою Кросвальд, він немов забув про її існування. І вони дійсно мало бачились. Уже не було милих поцілунків, приємних дрібниць, що любив дарувати їй Зак... Та що казати, якщо навіть маленьку SMS зі словами, звичними для кожної дівчини, для нього було важко надіслати...