Друзі дитинства

Лінда була просто шокована тим, що побачила і почула. Чи повірила вона словам незнайомки? Звичайно. Адже вона з'явилась не з порожніми вигадками, а принесла докази.

На знімках було дуже добре видно дівчину з довгим помаранчевим хвостом, як у акул чи дельфінів, покритим лускою. Це не було схоже на фотошоп. Та й навіщо таке дивній іноземці? Грошей за інформацію вона не просила.

В результаті Лінда, не роздумуючи ні секунди, взялась за роботу над новим проектом. Якщо вона покаже людям цю дівчину і зможе досліджувати феномени таємничого життя в океанських глибинах, то стане відомою на весь світ.

Про неї писатимуть в газетах, будуть постійно просити інтерв'ю, можливо навіть дадуть винагороду... Слава. Така бажана слава... Лінда вже уявляла собі, як їй будуть дякувати в рідному Інституті. Але жінка зовсім не розуміла, з чим їй доведеться зіткнутись.

Звичайно, вона не збиралась все робити сама і розповіла про це чоловікові.

Коли Льюїс побачив фотографії русалки, холодний піт відбився на обличчі. Звідки це? Хто міг їй сказати? І хто ця дівчина? Чи знає про неї Белла? Спеціаліст по дослідженнях був ошелешений не менше, ніж Лінда.

Але він навіть не став і думати, а відразу сказав дружині, що все це - добре продумана брехня, і її просто обдурили. Велів їй, щоб викинула все це з голови і з робочого комп'ютера. Адже ніяких русалок не існує, це все тільки вигадки дурних казкарів.

- Краще б ти серйозно подумала про наш реальний робочий проект, а не займалась всіляким непотребом!

Лінді не вдалось переконати благовірного, але і забути про ці фотографії вона теж не могла.

Без підтримки Льюїса їй буде набагато важче все провернути. Адже ця яхта, асистенти і навіть те, що саме вони зараз перебувають в Ірландії - це все заслуги Льюїса. Біолог тоді і подумати не могла, що чоловікові може бути щось відомо з приводу русалок. Те, що вони існують - в цьому блондинка не сумнівалась.

Щоб досягти своєї мети, вона вирішила проводити свої досліди таємно від Льюїса. А він нехай займається дослідженнями для Інституту. Ще колись він подякує її за це досягнення.

Лінда прорахувала все до дрібниць, склала план своєї роботи. Всі досліди біолог проводила на яхті (там було все необхідне обладнання), в робочій лабораторії, коли Льюїса там не було, а інформацію зберігала у вигляді електронних файлів на своєму особистому ноуті, до якого чоловік не мав доступу. Та й навіщо йому було цікавитись особистими файлами дружини?

Блондинка все розповіла тільки трьом співробітникам, що прибули разом з ними: дівчині Амалії, що була старшим асистентом у Льюїса, і двом хлопцям, які охороняли яхту в період відсутності господарів. Звичайно ж, вона заплатила їм за мовчання і якісне виконання своїх обов'язків в цій справі.

За Сиреною почали стежити і на суші, і в океані, навіть довелось встановити підводні камери. Внаслідок цих дій Лінда знала, хто така ця дівчина, де живе і працює, з ким спілкується... Знала про неї абсолютно все.

Льюїс же вирішив підстрахуватися.

Він довіряв дружині, адже його вимоги вона виконала і здається, взялася за розум. Та й чого хвилюватися? Це ж звичайні фото і вони нічого не доводять. Але, щоб йому стало ще спокійніше, хлопець зайшов в гості до Кросвальдів. Про всяк випадок Белла повинна була знати про такі події, адже це безпосередньо стосуєтьсяі її.

Непроханого гостя в будинку побачив Вілл і мало не з кулаками витурив його звідти. Та як він узагалі посмів до них заявитись? Він зрадив їхній "таємний клуб" і тепер не може знову бути їхнім другом.

Почуття скипіли в душі молодика. Весь час питав себе: що Льюїс забув тут? От знав би Кренстон те, що знає і бачив Вілл, йому б навряд чи жилось так комфортно і спокійно.

Ізабелла спробувала заспокоїти чоловіка, адже була вдячна Льюїсу за це попередження. Як кажуть, попереджений - значить озброєний. Коли емоції трохи вщухли, Вілл вирішив відвідати Льюїса і теж попередити. Цьому науковцю слід було б тримати дистанцію і не лізти більше у справи його сім'ї.

Колишньому дайверу вже доводилось бувати на яхті у Кренстонів разом з дядьком Белли і містером Монтерлейджем. Як не крути, він теж мав відношення до цього проекту з дослідницького центру з США, і йому досить було спостерігати за безтурботною поведінкою колишнього приятеля в робочий час.

Але тепер він з'явився, щоб зняти з себе маску люб'язності.

Яхта велично розташувалась біля причалу.

- Агов, Льюїсе, давай виходь! Поговорити треба! - почав голосно висловлюватись Вілл, коли наблизився.

 На поклик в цю ж секунду відреагувала фігура жінки, що миттю виникла на палубі.

- Ви хто? Що Вам потрібно?

- Я - містер Світчер! - гордо представився хлопець, бажаючи виділитись. Він забув, що зовсім чужий в цьому місті, і його прізвище тут нічого не означає, не те, що було в рідних краях.  - Мені потрібен пан Льюїс!

- Містера Кренстона зараз тут немає.

Почувши відповідь, Вілл навіть не глянувши на асистентку, позадкував. Нічого, це не біда, вони ще зустрінуться...

- Зачекайте! Ви сказали "Світчер"? Вілл... Вас звати Вілл?

І тільки тоді хлопець зупинився, щоб розгледіти її.

Дівчина виглядала молодичкою, з красивою доглянутою білою шкірою, яка переливалась відтінками на сонечку. Довге, трохи хвилясте волосся спадало на плечі. З-під білого спеціального халата, в якому вона працювала, було видно худі стрункі, наче у фотомоделі, ніжки. А ще у неї губи були нафарбовані яскраво-червоною помадою.

Помітивши все це, Вілл напружився, аби згадати, де ж він міг перетинатись з нею.

- Невже не впізнаєш, "кучеряшка"? Ну, та це ж я!

- Амалія??? Це... дійсно ти? І що ти тут робиш?

Дівчина запросила його на яхту і він подумки перенісся в ті часи, коли вони з Амалією були нерозлучними друзями.

Це ж треба, який тісний світ! Зустріти її тут, тепер, коли все вже давно забуто... Невже це Доля?