Глава16-20

• Всім привіт, - Єгор з безтурботним виразом обличчя сів за столик. Вони запізнилися на двадцять хвилин, але за цей час йому з справжньою істерикою встигла зателефонувати Сабіна. Катя теж сиділа з червоними очима, Ліза була блідою як смерть.
• Давайте без істерик!
• Ви ніколи не спізнюєтеся! – Ліза озвучила факт, але вимовила це як претензію.

    Дійсно, Саша з Єгором поспішали, але, поки обговорили всі нюанси, запізнилися хвилин на двадцять. З облич присутніх було зрозуміло, що вони просто злякалися.  Слово взяв Саша, жартівлива манера спілкування Єгора зараз була недоречною, втім, друг не заперечував.

- Я прошу вибачення за наше запізнення.

- Ми чекаємо, не тягніть кота за хвіст, за два дні ми мало не збожеволіли. Просто розкажіть, що сталося. – Ліза дивилася в очі Саші, вона теж була налякана. І вже трохи тихіше. - Будь ласка.

- Якщо коротко, то ми з Єгором познайомилися зі справжнім Крижатиком, який за допомогою спеціального відвару провів нас у потойбічний світ, там ми познайомилися з Кораксом, подивилися на місця проживання душ після смерті й отримали загальні відомості про світи, істот, яких у нашому світі називають темними силами, та про те, що сталося з «казковими» персонажами. Також ми дізналися, що є нащадками дводушників. Зокрема, бабуся Єгора була дводушницею, яка прийняла дух басоркині Ванти і зараз не може спуститися в потойбічний світ, оскільки опинилася в пастці.

- Ви поки перетравлюйте, а ми замовимо, я на дієті трохи зголоднів, Санич, ти фрі будеш?

- Так, давай дві порції і крильця, у мене зголод після цього переходу.

     Поки Єгор покликав офіціанта і зробив додаткове замовлення, за столом стояла мертва тиша. Першим порушив мовчання Лістовець:

- Ви познайомилися з Кораксом? Я не пригадую, щоб читав про них.

- О, це колоритна сволота з творінь великої й могутньої Терри, птах-перевертень, ворон-альбінос і страж переходів між світами сонця й місяця, - Єгор витримав урочистість на одному диханні.

- Досить нагнітати, — Саша подивився з докором і дав короткі пояснення.

     Листовець задавав питання, отримував відповіді, і зав'язався, цілком спокійний, діалог. Скоро підключилися дівчатка, і Саша почав розповідати докладно з того моменту, як вони підійшли до хвіртки старого кладовища. Він зупинився на розповіді про, мабуть, єдину відому йому відмінність сірого світу — дверні ручки. Продовжити запропонував Єгору, оскільки подальша інформація стосувалася особисто його родини, і саме йому самому треба було вирішувати, що варто озвучувати. Єгор же нічого приховувати не став, він детально розповів усе, що йому розповіли про його бабусю та події, що відбувалися в його домі.

- Нас викинуло з сірого світу в той момент, коли я хотів дізнатися, де зараз Ванта, і як можна виправити все, що сталося. Чорт, та у мене ще купа питань, але, як і попереджав Крижатик, нас просто притягнув наш світ. Я думав, що з розуму зійду, повірте, цього нікому не побажаєш, коли прокинулися, була вже ніч, навколо порожньо, а за відчуттями можна сказати, що нас кілька разів переїхав трактор. Звісно, подзвонили рідним, нічого кращого, ніж отруєння, придумати не встигли, та й мізки як каша після цього. Так чи інакше, хочете — вірте, хочете — ні, але ми з Саничем продовжуємо вже з цілком зрозумілих, корисливих причин.

- Я не можу повірити в те, що відбувається, ви повинні мене зрозуміти, молоді люди, і я думаю, що озвучу думки всіх присутніх, але це настільки неймовірно, що осмислити це можна, тільки якщо побачити на власні очі.

- Чесно кажучи, Михайле Ігнатійовичу, і коли бачиш все це на власні очі, теж важко повірити, я досі ловлю себе на думці, що це був сон.

- Єгор, а ми можемо потрапити в цей світ? Нас можуть провести? – Катенька озвучила питання, яке цікавило всіх. 

- Я не знаю, чесно. Я навіть не впевнений, що, коли ми прийдемо на кладовище, знайдемо Крижатика. І тим більше, не впевнений, що він захоче вас провести. Особисто мені подорожей достатньо, наскільки я зрозумів, Ванта тут, у цьому світі, а значить, причин переходити в сірий світ, у мене немає.

- І тобі зовсім не цікаво? – Сабіна дивилася круглими очима.

- Ні, там немає нічого цікавого, сподіваюся, мій наступний візит буде з цілком природних причин наприкінці мого життя.

- І все-таки, це страшенно цікаво, - Катенька мрійливо закотила очі, - така тонка межа між світами. Таємні знання, могутні істоти, інші світи, духи і ці, як їх?

- Деворатори, — підказав Саша.

- Ось-ось, саме вони. Хоч я й не до кінця зрозуміла, хто вони. Це демони?

- Я так зрозумів, що це позначення всіх істот, які полюють за душами. А як їх називають у нашому світі, і до якого культурно-географічного класу вони належать, суті не змінює.

— Чи правильно я зрозумів, що це загальна ознака злісних душ, які розвивають свою силу і можливості за рахунок поглинання інших. По суті, це загальна ознака демонічних істот, від кіцуне до богині. — Михайло Ігнатійович тихо робив нотатки в невеликому блокноті під час усієї розмови.

- Напевно, Михайле Ігнатійовичу, час пролетів швидко, ми багато чого не встигли дізнатися, - Саша розвів руками, - і це теж ще одна причина знову зазирнути на кладовище.