Глава 7

       Телефонний дзвінок відірвав Сашу від підготовки до завтрашнього заліку.

— Санич, привіт, потрібна допомога. — після чого Єгор формально запитав: — Не відволікаю?

- Не особливо, до заліку готуюся. Що сталося?

- Я в глухому куті, зовсім не можу знайти інформацію за травень 2011 і 2016 років. Ця інформація має бути в поліції або в МНС, а у мене там зовсім нікого немає.

- Ти всі газети переглянув?

- Так, все, що було опубліковано, але там вказано лише район міста і фото, за якими я, звичайно, зміг визначити вулицю вздовж парку, де у 2016 році загинула жінка з дитиною. Це було на Весняній, десь між будинками № 20 і 24, але й усе, де ще конкретно щось було, знайти не можу. І, чесно кажучи, не уявляю, де шукати. Тож потрібно, щоб ти долучився.

- Завдання, звичайно. У мене теж нікого немає в цій сфері, і у батьків немає таких знайомих, наскільки мені відомо. Треба подумати.

       Саша у властивій йому манері замовк, почав перебирати в голові можливі варіанти, і зовсім забув, що телефонна розмова з Єгором не закінчена, і друг чекає відповіді на іншому кінці.

- Санич, ти там заснув? – Ланов, не витримавши затяжної паузи, нагадав про своє існування.

- Вибач, замислився. У мого діда є друг, начальник відділення поліції, можна спробувати через нього.

- Чудово, ти коли виїжджаєш?

- Завтра ввечері після занять.

- Я з тобою, ок?

- У якому сенсі? Ти хочеш зі мною до діда? На пасіку?

- А що такого? Дідусь завжди радів, коли я до нього приїжджав.

-Так, тільки останній раз це було два роки тому, - факт був озвучений з докором, але без претензій.

  Вони дружили зі школи. В інституті також тісно спілкувалися, та брак часу й розбіжність інтересів трохи зменшили кількість зустрічей, але все-таки вони були близькими друзями. Так буває, дитячі інтереси з часом змінюються, коригуються з урахуванням орієнтирів на майбутнє, і колись нерозлучні друзі можуть розійтися після 20 або 30 років дружби. Хлопці не були категоричними й вимогливими один до одного, простіше ставилися до того, що набагато рідше стали бачитися, адже вони все одно могли розраховувати один на одного. Саме Саша ставав першим слухачем усіх ідей Єгора, а Єгор, у свою чергу, завжди був надійною підтримкою для друга, і для цього не обов’язково було цілодобово спілкуватися. Головне, що була впевненість у тому, що в будь-який час дня і ночі саме твій друг без зайвих питань прийде на допомогу.

- Я трохи загубився, згоден. Ось і час виправляти ситуацію. Василь Гордійович відчитає, призначить трудову повинність і, заодно, вислухає. Як вважаєш? – так буває, коли навіть по телефону чуєш посмішку співрозмовника. Нехай навіть і з хитринкою.

- Гаразд. Тоді в універ відразу з речами приходь, після останньої пари на електричку якраз встигнемо.

- Домовилися.

     О пів на другу в п'ятницю Саша Трофіков і Єгор Ланов заскочили в електричку і влаштувалися на сидіннях у напівпорожньому вагоні. Дорога була недалекою, але контраст пейзажу за вікном буквально через п'ять хвилин привернув увагу хлопців. Молода зелень лісопосадок розділяла насичений темний колір розпашених полів і викликала стійку впевненість, що дивишся на картину, освітлену яскравим весняним сонцем.

— Як дідусь взагалі? Як самопочуття? Я йому невеликий подарунок везу, — Єгор почав порпатися в рюкзаку, витягнув невелику коробку і простягнув її Олександру. — Як думаєш, сподобається дідусеві Васі?

 Саша відкрив коробку і дістав налобний ліхтарик та інструкцію до нього.

- Так це спеціальний ліхтарик для виведення маток. Круто, діду сподобається, я й сам хотів такий прикупити, але ти випередив.

- Чудово, а то сидів на сайті, а я ж нічого толком не знаю про пасіки, тож орієнтувався на відгуки.

- Вважай, що заробив собі бали, хоча дідусь не ображається, сам знаєш, тільки турбувався про тебе і постійно питав, тож зрадіє твоєму приїзду.

      Василь Гордійович обійняв Єгора зі словами «Нарешті дістався й до мене» і повів гостей у дім. Дід не обідав, чекав на онука, тож гарячий борщ і часникові пампушки вабили ароматом ще з двору, а тонко нарізане сало та домашня ковбаса викликали рясне слиновиділення у студентів, і вони одразу накинулися на їжу.

- Розповідайте, нерозсудливі, з чим завітали? – Василь Гордійович дав хлопцям як слід підкріпитися, але чекати, поки вони почнуть розмову, не збирався.

- Так, діду, з чим ми завітали, все як завжди, на допомогу, а Єгор давно не приїжджав і вирішив навідатися. – Саша бурчав з набитим ротом і продовжував намащувати на свіжий хліб гірчицю.

- Не базікай з набитим ротом і досить мені на вуха лапшу вішати, я пам'ятаю, про що ми говорили кілька тижнів тому, а ти так мені нічого й не розповів. Як ваша зустріч з учителем пройшла? І не викручуйтеся, не просто так удвох з'явилися, значить допомога потрібна, але для початку вислухаю вас.

       На все про все пішло півтори години, і компанія з чаєм уже сиділа на терасі й розпиналася у своїх висновках та результатах досліджень.

       Дід Василь, у властивій йому манері, мовчав хвилин десять і повільно набивав люльку з довгим мундштуком. Розкуривши її і прикривши очі від задоволення, Василь Гордійович сказав: