Глава 6

Два тижні пролетіли на одному диханні, Єгор носився містом, залазив в архіви, вивчав інтернет і перечитав тонни безглуздих статей, але нічого путнього вони так і не знайшли.

      Для зручності створили свій чат. Було досить зручно обмінюватися інформацією з іншими. Поки Санич із дівчатами сиділи в бібліотеці й читали різношерсті видання, вони з Сабіною пішли в «жовту пресу» і в ті самі видання, тільки поділили між собою роки. Єгор переглянув останні 10 років, Сабіні ж дісталося попереднє десятиліття, але нічого примітного на очі так і не потрапило.

       Так у його записнику значилося лише два записи: у 2011 році наприкінці весни сталася сильна гроза з поривами вітру, яка спричинила чимало руйнувань у місті і навіть жертв. Правда, жертвами виявилися безхатченки, які не спромоглися знайти більш надійного укриття від стихії, ніж каналізаційний вузол, люк якого привалило здоровенною гілкою, а зливові води затопили його доверху.  

      Те саме повторилося через п'ять років, також у травні. Сильні пориви вітру з дощем і градом повалили безліч дерев у місті, що призвело до аварійних відключень світла майже на цілу добу. Понад десять постраждалих з різними ушкодженнями від падіння гілок були госпіталізовані, і трагедія, яка не сходила ще тиждень з усіх новинних стрічок – мати з немовлям, що гуляла алеєю вздовж парку, не встигла добігти до укриття, загинула на місці від падіння бетонного електричного стовпа.

      Єгор пам'ятав той день, тоді майже все місто прийшло на кладовище попрощатися з молодою жінкою та дитиною. Єгор дивився на батька і чоловіка, який сірою тінню стояв біля труни, і майже бачив, як старіє людина, як ховає себе разом зі своєю родиною. Він ніколи не бачив, щоб очі містили стільки болю, мертві очі ще живої людини. Однак він звернув увагу, що події у 2011 та 2016 роках відбулися за кілька днів до його дня народження.

- У мене нічого путнього, - Сабіна перервала хід його спогадів, - є правда, кілька статей про божевільню. Кілька людей, які живуть на одній вулиці з міською психіатричною лікарнею, стверджували, що бачили, як ночами пацієнтів клініки випускають гуляти на старий цвинтар, і під ранок вони повертаються назад. Начебто не було ніяких жертв, але статті привернули увагу за 2008 і 2009 роки. Ти у свій час щось подібне зустрічав?

- Ні, не було нічого про божевільню. Тільки одна стаття про вандалізм на старому кладовищі у 2011 році. Там начебто кілька склепів зруйнували, але без особливих подробиць. Можна внести до списку, потім з хлопцями обговорити. У нас коли призначена зустріч?

- У неділю зустрічаємося там же, тільки час поки не уточнили. Напиши в групу.

- Зараз напишу, - поки писав повідомлення в чат, Єгор вирішив розбавити обстановку і трохи відволіктися від набридлих новинних стрічок.

- То що, Сабіна?

- Що?

- Як ти збираєшся виправляти ситуацію?

- Я щось пропустила? – Сабіна повільно опустила екран ноутбука й уважно подивилася на Єгора, хоча, знаючи тебе, напевно, ти вигадав якусь нісенітницю.

- А чому мої почуття для тебе фігня? Ти безсердечна жінка, Сабіна, скільки разів ти розбивала моє серце?

- Ти зовсім здурів? Або перевтомився?

- Ось і знову образи та повне ігнорування мене і моїх почуттів. – Єгор демонстративно закотив очі, – коли вже підемо в кафе? Або в кіно, якщо хочеш. Можемо просто прогулятися ввечері. Все, що хочеш. Тільки погоджуйся.

- По-перше, я не пригадую, щоб ти хоч колись запрошував мене на побачення, ти лише жартуєш і твої жарти дебільні. А по-друге, навіть якщо ти виявишся останнім хлопцем у нашому місті, і навіть у країні, молодшим за 60 років, я й тоді не піду з тобою на побачення. Ти блазень!

- Ось знову! Сабіна, ти випробовуєш моє терпіння! Та й коли я, цікаво, жартував? Я абсолютно серйозний щодо всього, що стосується тебе, — і розплився в усмішці, відкинувшись на кріслі.

     Його щиро розважало те, що відбувалося. Сабіна йому подобалася, але втриматися від іронії, коли вона так мило червоніла, пирхала і стискала губи, він не міг. Якби він реагував інакше, це внесло б істотні напруги в спілкування. Він цілком може й почекати, так чи інакше, але на побачення він її затягне, а там, був упевнений, що вона нарешті сховає свої колючки, розслабиться і він побачить посмішку та чудові ямочки на щоках. Вона була красива і розумна, але настільки контролювала себе, що в якийсь момент Єгору стало цікаво, що насправді ховається під маскою навмисної суворості.

-Я піду з тобою на побачення тільки якщо від цього залежатиме моє життя.

-Домовилися.

      Недільний вечір традиційно проводився в «Зефірці» всіма учасниками, крім Михайла Ігнатійовича, він навідріз відмовився від цього часу, пояснюючи, що він сімейна людина і цей день завжди присвячує рідним. Тож усі обговорення проводилися за його відсутності, але підсумки кожної зустрічі, цікаві новини або питання, що виникли, доносилися до нього вже наступного дня.

     Вся «банда» зустрічала його о пів на дев'яту ранку на кафедрі й доводила основну інформацію стисло й по суті, отримували «ЦУ» й рухалися далі.  Але не цього понеділка.

-Зачекайте, Єгор, у вас є з собою матеріали щодо стихійних лих?  - Листовець зацікавився коротким переказом про виконану роботу.