Розділ 17 Навіщо відьмам гроші?

— На всіх трьох ми отримаємо менше, ніж мали отримати на кожного! — гнівно процідила Тетянка, яка щілинками-очима розглядала компанію вовкулак.

Випроставши довгі ноги, вся сімка поважно сиділа у м’яких кріслах банківського офісу. Сьогодні вони відмовились від камуфляжних костюмів, і навіть майор з’явився без мундира, у звичайних джинсах і сорочці.

Але все одно банківські службовці поглядали на цих відвідувачів із недовірою: молоді вовки та їхній командир здавалися небезпечними суб’єктами, зважаючи на їхні фізіономії, прикрашені синцями й подряпинами. У майора над лобом було начисто видерто жмут волосся, схоже, разом зі шматком шкіри, пов’язка на його лобі просякла свіжою плямою крові. Але виглядав Ментівський Вовкулака напрочуд задоволеним.

— Неначе ягничку задушив, — прокоментував Богдан.

— А він і задушив! — злісно заявила Тетянка. — Мене! Вважай, по живому зарізав! Видряпав, вигриз! Вовчара поганий! Доведеться-таки з ними ділитися, по п’ятдесят тисяч на кожного! Ну що за дорослі пішли! Замість того, щоб дітей захищати, так і прагнуть кинути їх на сотню тисяч баксів!

— Та ж він і захищав! — заступився за перевертня Богдан. — Якби не він, то тебе б пристрелили!

— А я тому й поступилася! Інакше, фіг би він у мене отримав, а не триста п’ятдесят тисяч! — знову завелася Тетянка.

— Ну то й не бекай, бідолашна ягничко! — гаркнув на неї Богдан. — По п’ятдесят тисяч — теж гроші непогані!

— От тільки незрозуміло, куди їх подіти! — роздратовано буркнула Тетянка. — Протринькати — дуже багато, бізнес почати — дуже мало. Добре, що тепер навіть дітям можна свій рахунок мати! Значить так, залишаємо бакси в банку — я вже дізналася, відсоток там вийде пристойний. А я спокійно обміркую, як їх найкраще використати. Тож поки що ніхто не купує ніяких машин!

— У Ірки холодильник, вважай, накрився. І бабцю вона хотіла до санаторію, — невдоволено сказав Богдан.

— На холодильник нехай залишить, — знехотя погодилась Тетянка. — А бабця до санаторію з відсотків поїде, наступного місяця. Як каже мій татусь, усі відпочинемо на одну путівку. До речі, Ірко, ти не здумай своїй бабці про гроші розповісти, а то вона в тебе теж банківські вклади любить: у банку засуне й у коморі за відром заховає, доки не згниють! Ірко! Ти нас хоч узагалі чуєш, Ірко?!

Бліда Ірка, котра в глибокій задумі сиділа в кріслі, аж здригнулася:

— Га? Що? — швидко провела язиком по зубах, уважно оглянула власні нігті, втягнула носом повітря й полегшено зітхнула:

— Так-так, добре! Просто чудово!

Богдан із Тетянкою обмінялися стривоженими поглядами.

— Та годі тобі смикатись, Хортице… — почав був Богдан й ураз осікся, оскільки Ірка знову здригнулася й почала обмацувати свої руки, шукаючи пазурі.

Двері прочинилися. Семеро вовкулак підхопилися, уздрівши Володимира Георгійовича Іващенка. Вигляд бізнесмен мав не найліпший. Він був блідий, зовсім як Ірка, і чомусь раз у раз поглядав на Тетянку: злякано й водночас якось ображено.

Трохи здивувавшись — здається, ображатися йому було ні на що, — Тетянка підбадьорливо кивнула:

— Добридень, Володимире Георгійовичу! Як справи? Як компаньйон? Як Серьога?

Іващенко вичавив у відповідь фальшиву бадьору посмішку:

— Спасибі, всі прочумалися. Тепер під домашнім арештом. Обидва. Знайдуть спосіб покрити збитки компанії — поставлю діло на гальма. А як не знайдуть — буде їм на горіхи! У нас через них усе одно дефіцит бюджету на півмільйона доларів! Адже правильно? — і він запитально глянув на Тетянку, немовби чекав від неї підтвердження.

Не дуже розуміючи, що саме вона мусить підтвердити — чи то правильність заходів стосовно шахраїв, чи то розмір дефіциту, — Тетянка кивнула, погоджуючись і з тим, і з іншим.

— Ну то що, всі готові? — поцікавився Іващенко й знову уважно глянув на Тетянку.

Ледь помітно знизавши плечима, дівча знову кивнуло.

Іващенко повернувся до банківського службовця, котрий чекав на нього.

— Я попереджав по телефону: я хочу взяти з рахунка компанії півмільйона доларів… — Він осікся й знову з тривогою зиркнув на Тетянку. Тій нічого не залишалось, як знову кивнути. В очах бізнесмена нібито промайнула якась надія, але її місце одразу ж заступила тривога. — І поділити їх на десять іменних рахунків — по п’ятдесят тисяч на кожний…

Бізнесмен укотре запитально глянув на Тетянку. Та відповіла йому здивованим поглядом. Але Іващенко вперто чекав і явно не збирався нічого починати, доки не одержить Тетянчиної згоди. Здивоване дівча ще раз кивнуло.

— Зараз усе зробимо, Володимире Георгійовичу! — бадьоро запевнив службовець. — Одержувачі всі тут? Чудово! Проходьте сюди, будь ласка!

Заклацали клавіші комп’ютера. Тихо загувши, принтер виплюнув бланки банківських угод. Десять зовсім однаковісіньких угод — відрізнялися тільки імена. Іващенко підписав їх.

— Ось бачите, з мого боку все точно… як ми й домовлялися, копієчка в копієчку! — повернувся він до Тетянки, і в його голосі пролунала вже неприхована претензія. — А якщо вам довелося поділитись із цими панами, — він кивнув на сімох напрочуд задоволених вовкулак, — то я тут ні до чого! І пробувати витрусити з мене вдвічі більшу суму — некрасиво! У нас угода була! Ви колись чули про бізнесову етику, люба дівчинко?

— Я?! — вигукнула ошелешена його натиском Тетянка.

— Ви, ви! Судячи з вашого подиву — ніколи не чули! — продовжував наступ Іващенко. — А треба було б, якщо ви, звісно, хочете займатись справами!

— Я… Я не в тому сенсі «я», що ніколи не чула, а в тому сенсі «я», що нічого з вас не вимагала! — спробувала спинити його розгублена Тетянка.

— Та невже?! — з недовірою посміхнувся Іващенко. — Може, це ви таким чином мене під’юджували, щоб я не ухилявся від виплати? Так це теж огидно! Я не давав вам жодного приводу мене підозрювати! У нас є угода! Моєю кров’ю, між іншим, підписана! А ви…

— Стривайте, — на мить відволікшись від обмацування нігтів і зубів, втрутилась Ірка. — Чого це ви на Тетянку напалися?