Розділ 10 Полювання на програміста

— Є! — хижо вигукнула Тетянка. Вона ривком прочинила двері комп’ютерної зали і… раптом застигла страшенно здивована. — Ти тільки поглянь, хто тут у нас відгукнувся! Ні, ти тільки поглянь!

Ірка й собі увійшла. Програмісти збилися в купку й гарячково перебирали листи, що потрапили до них, клацали мишками комп’ютерів, видзвонювали кудись по мобілкам — схоже, шукали засіб проти непереможного вірусу. І тільки одна людина сиділа, зіщулившись у кріслі й судорожно притискаючи до грудей білий конверт. І злякано поглядала на всі боки нажаханими оченятами.

— Здуріти! — від потрясіння Ірка навіть забула про слова майора. — Оце він і причетний? Не може бути! Він же — ось, як це дерево! — і дівча голосно постукало кісточками пальців об одвірок, так, що навіть програмісти відірвалися від своїх антивірусників і витріщилися на Ірку. А вона голосно спитала: — Серього, це що ж виходить, ти з комп’ютера генерального бабки викачав?

Відіпхнувши крісло, хлопець звівся: дурнуватий, худий, нещасний, фізіономія розгублена і якась зовсім дитяча — ну просто тобі карапуз із пісочниці. І раптом…

— А-а-а! — закричав Серьога й, низько пригнувши голову, кинувся прямо на Ірку.

Дівча глухо зойкнуло, коли Серьогина голова врізалася прямісінько їй у живіт. І її відразу ж ударило спиною об коридорну стінку!

Потужним ударом, неначе в американському футболі, винісши викривальницю з дверей, Серьога стрибком розвернувся й помчав повз ошелешеного Богдана уздовж коридору, звернувши за ріг… Тільки й чутно було, як швидко гупають по підлозі його розтоптані черевики. Тримаючись за живіт, що звело від болю, Ірка встала на ноги.

— Ірко, ти як? Ти ціла, Ірко? — одне поперед одного запитували до смерті налякані Богдан та Тетянка.

Майор акуратно взяв Ірчині руки й співчутливо прокректав:

— Удар твердим тупим предметом у черевну порожнину. Враз дух перехоплює,— його пальці вміло придавили дівчинці живіт. — Так боляче?

— Боляче, не боляче… — ледь чутно озвалася Ірка. Голос поволі повертався до неї, неначе йому із зусиллям доводилося пробиватись крізь стиснуту діафрагму. — Ну, чого поставали? Ловіть гада, бо втече!

— Від мене? Жартуєш! — схаменувся майор.

Важкий десантний ніж вилетів з ушитих у колошу піхв і встромився в лінолеум. Майор зробив переверт… І ось уже вздовж коридору пронісся величезний вовк. Ковзаючись пазурами по слизькій підлозі, він повернув за ріг, і переможне виття звіра, що вгледів здобич, відбилося від стін. Відчайдушно заверещала якась жінка…

— Він що, здурів? А ще мент! Там же купа люду, вони все побачать! — закричав Богдан.

— За ним! Як би чого не сталося! — підхопила Ірка й, хитаючись, звелася на ноги й зробила крок.

Богдан із Тетянкою перезирнулися, підхопили її під руки й потягли вздовж коридору.

— Та що ви мене тягнете, мов очманілі! — вирвалася Ірка. — Краще допоможи, зніми біль!

— Авжеж! — Тетянка гучно ляснула себе по лобові.— Протупила!

— Як завжди, — буркнув Богдан.

Тетянка притулила долоню до живота подруги й забелькотіла замовляння. Від її пальців потекло лагідне рівне тепло, зменшуючи біль, відновлюючи дихання. Глибоко зітхнувши, Ірка випросталась… І відразу ж помчала вперед. Туди, де гарчання змішалося з панічними криками й переляканим вереском.

— Не хвилюйся, майор його впіймає! — на бігу крикнув Богдан.

Друзі теж повернули за ріг і відразу ж зрозуміли, що майор справді зловив Серьогу. От тільки користі від цього було небагато, бо майор і сам упіймався.

Судячи з розідраного одягу, молодший програміст уже встиг познайомитися з пазурами Ментівського Вовкулаки. Серьога сидів, прилипнувши до дверей офісу, й жалібно голосив:

— Тепер що, в усіх пазурі? Це що тепер, модно?

Час від часу він безнадійно стукав у двері офісу кулаком. За дверима теж лунав стукіт. Схоже, працівники офісу, побачивши вовка, що мчав по коридору, розсудливо вирішили забарикадуватися меблями. Меблі були легкі, пластикові, і на повноцінну барикаду їх треба було дуже багато.

Утім, особливо можна було й не старатися. Бо перед офісними дверима й напівпритомним Серьогою стояли двоє. А точніше, дві. Пещена жінка в брючному костюмі, озброєна важелезною папкою, і бабця-прибиральниця в синьому халаті зі шваброю в руках. Шерсть на вовчому зашийку стала дибки, і він, грізно вигнувши спину й тупцяючи на місці, раптом злетів угору, намагаючись перестрибнути через жінок і дістатися до Серьоги.

Швабра гепнула вовка прямо по морді.

— Не чіпай хлопця, тварюко! — гаркнула бабця.

Твердим краєм папки вовк отримав по хребту, а гострий носок модельної туфельки врізався йому в ребра:

— Пішов геть, тварюко!

— Вони ж його зараз приб’ють! — нажахано заверещала Тетянка, побачивши, як у повітря злетіла швабра, аби наступним ударом розтрощити перевертню череп. На замовляння не було часу, і відьмочка просто владно крикнула:

— До мене! Ану до мене!

Вовка неначе хтось смикнув за задню лапу. І його протягло по підлозі, одним махом вихопивши з-під удару, що наближався. Швабра глухо грюкнула об підлогу.

— Це твій собака, дівчинко? — важко дихаючи, поцікавилась пещена пані.

Ментівський Вовкулака ображено завив і рвучко став на ноги.

А жінка продовжувала вичитувати Тетянку:

— Такий страшний, ледь юнака не загриз! Чому він без намордника?