Розділ 2 Джип у гості — будуть гроші

Зігнувшись під вагою розкладного столика, Ірка повільно простувала від гамірного проспекту вниз по доріжці, до свого будинку, що розташовувався на самісінькому дні старої міської балки. Сонце нещадно припікало, майка прилипала до мокрої від поту спини, а залишки яйця навколо очей злиплися сухою кіркою. Повз неї проїхав величезний чорний джип, тихо зашурхотівши шинами. Відійшовши до паркану, Ірка провела його заздрісним поглядом: там, усередині, мабуть, стоїть кондиціонер, водію затишно й прохолодно. І взагалі: його машина везе, не те що Ірка — спочатку пішки з балки нагору, товар і столик на власному горбу, а тепер ось ще й назад, по такій спеці. Щоправда, вже з одним тільки столиком, без товару. І без грошей. Ох і галасуватиме ж бабця! І хоч сама винна, все одно буде звинувачувати в усьому Ірку! Дівча важко зітхнуло, перекинуло столик на інше плече й закрокувало далі.

На перехресті двох вуличок Ірка знову побачила темний джип. Повільно, немовби щось вишукуючи, машина котилася вздовж похилених парканів. Ірка мимохіть здивувалася: цікаво, що треба власнику цього розкішного авто тут, серед бідних хатинок балки? І враз забула про чорний джип, бо бита кам’яниста стежка круто пішла вниз, повернула й вивела Ірку прямо до хвіртки її власного подвір’я. А біля хвіртки, по-бойовому вперши руки в боки, стояла її рідна бабця.

— Ну, то й що? — поцікавилась бабця, подарувавши онуці недобрий погляд.

— Ну й нічого! — так само недобре відказала Ірка й скинула з плеча столик, що вже був їй остогид. — Тебе ж попереджали, що більше не дозволять безкоштовно торгувати на базарі! А ти що? Мене відправила? — Ірка відчула, що починає по-справжньому злитися: на наглядачку, на базарних торговок, а передусім — на бабцю, яка так холоднокровно підставила власну внучку!

— Та тому ж і послала, що предупреждали, — зовсім спокійно відповіла бабця.

Ірка навіть поперхнулася від обурення. Нічого собі заявочка!

— Шо, оте здоровило, яке там за порядком дивиться, до тебе лізло? А ти їй шо? Ну шо, шо ти їй зробила? — з жадібним зацікавленням розпитувала бабця.

Ірка здивовано витріщилася на бабцю:

— Я їй — нічого! Це вона мені, що хотіла, те й зробила. Столик перекинула, усі помідори зіпсувала, а яйця в друзки! І сказала, щоб більше ані твого, ані мого духу на базарі не було!

На обличчі бабці, немов у дзеркалі, теж з’явився подив:

— Яйця побилися? Помідорчики? І ти дозволила? Та нашо ж я тебе посилала?

— Не знаю я, навіщо ти мене посилала! — закричала Ірка.

— Так шо ж, ти й не продала нічого, значить? І грошей не принесла? — так само здивовано спитала бабця, дивлячись на порожній мішок з-під товару.

— Та що б я продала, ну що?! Кажу ж тобі, тітка та… з базару, усе побила, порозкидала…

— Ой, лишенько! — тихо заскиглила бабця. — Яєчка мої, помідорчики! Попропадало все! Та шо ж це в мене за дитина така! Та ніякого ж з цієї дитини пуття! Та шо ж ти, бісова дівко, не могла ту гадину спинити? Не могла з нею чогось зробити такого, шоб вона більше до нас не приставала?

Ірка важко зітхнула. Он воно що! Ось чому бабця відправила її на базар! Вона хотіла… Дівчинці аж млосно зробилося. А ще б трохи, і так-таки й вийшло б. За лічені секунди грізна базарна наглядачка могла обернутися на жужика без голови! От бабця, дурепа жадібна! Ірка з ненавистю витріщилась на неї. Готова з онучки зробити вбивцю, аби тільки за місце не платити! Ірка відчула, як хвиля гнівного жару підіймається з глибини її душі, і швиденько заплющила очі. А то, чого доброго, і сама бабуся зараз запросто може без голови залишитись.

Дивлячись кудись убік, Ірка рівним голосом сказала:

— Єдине, що можна зробити, це заплатити за місце.

— Заплатити? — заверещала бабця. — От розумна дитина, шоб тобі! А з чого платити? Полуниця весною була? Не було полуниці! Усі грядки чорні, попалені, не росте там більш нічого, може, і не виросте вже ніколи… Чия це робота, га? — І так само, як базарна тітка, бабуся тицьнула пальцем Ірці під носа.

Ірка знову відвела очі. Ну, припустімо, то робота не зовсім Ірчина. Але ж за нею справді ганялася рука, що випалювала все підряд зеленим чаклунським вогнем. І тікала Ірка якраз по полуничних грядках. Тепер там справді була тільки чорна вигоріла пляма. А полуниць, надійного джерела прибутків, більше нема й не буде.

— Город увесь піском та камінням засипало… — вела далі бабця. — Це хто зробив?

На городі розвалилися піщаний і земляний велетні, що їх на Ірку з Тетянкою нацькували конкуруючі відьми. І тут уже бабця зовсім не має рації!

— Прибрали ми на городі, прибрали! — закричала Ірка. — Он він, чистий, жодної тобі піщинки! Ти сама після того на базар молоду картоплю мішками тягала! Бурячки, помідорчики! Раніше за всіх, ще сезон не почався!

Та й справді, вранці після битви увесь город було завалено не тільки піском і землею, але й свіжими молодими овочами, що достигли в тілі земляного велетня, після того, як Ірка вихлюпнула на нього борщ. Задоволена бабця тоді непогано заробила. Зараз вона теж на мить замовкла, не знаючи, що відповісти.

— Так ти думаєш, що нам тих грошей на все життя хвате? — знову взялася за своє бабця. — З такими втратами? Грошей не заробила, товар зіпсувала… — зненацька їй спала на гадку іще одна річ, — помідорчики побилися, а кабачата шо ж? Не могла зібрать?

Ірка уявила, як під поглядами торговок, що гигочуть із неї, вона плазує по брудному асфальту — збирає кабачки, — і їй стало кепсько.