Розділ 2 День перший (а точніше, Ніч на Івана Купалу)

— Ох, якщо капуста все-таки зіпсується… — жалісно сказала Ірка й похитала головою, намагаючись уявити собі майбутній скандал, а потім обережно притисла перекладену капусту важким гнітом.

— Не зіпсується, — впевнено заявила Тетянка, оглядаючи результати їхньої спільної праці.

— Помовчала б уже! Теж мені, експерт, ти капусту хоч раз у житті квасила? — буркнула Ірка й теж прикипіла поглядом до двох величезних ступ, що стояли перед ними.

Якщо взагалі не знати, що ще кілька хвилин тому одна з них була пластиковим корпусом від телевізора — то зовсім не відрізниш. Он на ступі-дублі навіть сучок збоку стирчить — один в один неначе справжній. Гарна робота, якісна. Ірка задоволено кивнула.

Тетянка зазирнула всередину справжньої, тепер порожньої, ступи й гидливо наморщила носика.

— Тут десь шланг був — я її хоч трохи обмию, а то весь шабаш капустою просмердимо.

— Усе одно смердітиме, — знизала плечима Ірка й пірнула у свій власний відьмацький підвал.

Незабаром вона повернулась, міцно стискаючи в руках величезний закопчений горщик, ущерть наповнений якоюсь блідо-зеленою рідиною з різким трав’яним запахом. Обережно ступаючи, аби не розхлюпати, Ірка подалася на кухню.

— А це що таке?

Ірка поставила горщик у мікрохвильовку. Потім суворо глянула на Тетянку:

— Ти збираєшся летіти чи ні?

Тетянка кивнула.

— А без терлич-зілля далеко не полетиш, — і Ірка тицьнула пальцем на горщик з рідиною.

— Я гадала, що ми намастимося…

— Я-то намащусь, я — відьма, — кивнула Ірка. — А ти можеш літати тільки моїм Словом і лише доти, доки кипить терлич-зілля, — Ірка зачинила дверцята мікрохвильовки й натисла кнопку.

Усередині спалахнуло світло, почулося тихе гудіння.

— Слухай, а раптом воно перестане кипіти? Тоді, виходить, я на землю гепнуся? З висоти? — схвильовано поцікавилась Тетянка.

Ірка поблажливо поплескала подругу по плечу:

— Завчасно не перестане! Як гадаєш, навіщо я бабусю на мікрохвильовку з таймером розкрутила?

Вона витягла з кишені пластикову косметичну баночку й почала густо накладати крем на шию й зап’ястки. Закотивши джинси, намазала під коліньми й підтюпцем вискочила надвір.

Міцно затисши між ногами величезний рогач, Ірка посмикала мотузок для білизни, що тягнувся від рогача до залізного обруча на ступі:

— Залазь, мерщій! — наказала юна відьмочка.

Тетянка підбігла до ступи й раптом нерішуче спинилась:

— То ти мене що, на мотузці, як причіпчик потягнеш? — недовірливо спитала вона. — А раптом розв’яжеться?

— Ти що, боїшся? — озирнувшись через плече, Ірка весело й водночас зацікавлено глянула на Тетянку. — То як, може, ну його, цей шабаш? Адже я не наполягаю. Можеш залишитись.

— Hi-ні-ні, — Тетянка заметушилась, сперлася руками на край ступи, підтяглася… І застигла — одна нога в ступі, а інша теліпалася назовні. Нещасним голосом вона поцікавилась: — Ірко, а ти взагалі хоч раз пробувала вже літати?

Ірка гикнула й, спрямувавши ручку рогача на бліду кулю місяця, відштовхнулась ногами.

Теплий вітер війнув у лице, рогач злетів у повітря. Мотузок для білизни напнувся. Ірка відчула ривок — позаду придушено кавкнула Тетянка. Об задок рогача штурхонулося щось велике. Ірка трохи збільшила швидкість, мотузок знову напнувся, і дівча, нарешті, змогло озирнутись. Ступа, мов та непокваплива туша, летіла слідом за рогачем. Із її широкого отвору стирчали дві задрані ноги, люмінесцентні смужки на кросівках слабко полискували в темряві. Та ось ноги брикнули й зникли в глибині ступи, а над отвором повільно зринула бліда Тетянчина фізіономія. Не вся — лише трошки вище носа. Судорожно вчепившись в борти ступи руками, Тетянка повільно глянула очима туди-сюди. Потім задерла голову, зиркнула в нависле над нею нічне червневе небо, придушено зойкнула й пірнула на дно ступи.

Ірка сардонічно гмукнула й спрямувала рогача назустріч місяцю.

З вантажем на хвості рогач летів поважно й неквапом. Нагріте за день повітря м’яко обвівало обличчя, під ногами пролітали темні квадрати дахів. Жовті прямокутники вікон на парних вежах-висотках ковзали повз них, а попереду було видно воду, що вигравала місячним сяйвом, — Ірка наближалася до Дніпра. Рогач летів уздовж ріки — до цятки, що виднілася вдалині, до острівця. Ірка заклопотано зиркнула на годинника — ще мить, і настане північ — дівча міцно стисло коліна. Рогач шарпонувся…

— Агов, агов, Ірко, не смикай ти! Дай хоч помилуватись! — роздратовано зажадали позаду.

Ірка озирнулась. Романтично спершись підборіддям на руку, — ну зовсім як принцеса біля віконця замку — Тетянка стояла в ступі. Вітер бавився її розпущеним світлим волоссям, а мрійливий погляд то ковзав по хвилях, то здіймався до зірок.

— Яка краса! — схвильовано зітхнула Тетянка й відкинула за вухо грайливий локон.

— Ага, — критично примружила очі Ірка. — Ти ще дзеркальце дістань — красою помилуватись. Щойно хтось на дні сидів, зубами цокотів, аж мені було чутно! Ану тримайся — ми запізнюємось! І-і-ех! — пришпорений рогач на повній швидкості понісся назустріч темній громаді одного з островів Дніпра.

Позаду знову пискнули. Ірка вкотре озирнулась і задоволено кивнула. Первісну картину було відновлено — зі ступи знову стирчали лише Тетянчині кросівки. Круто заклавши рогач на бік, Ірка почала облітати острівець. Прив’язана мотузком ступа хвацько метлялася позаду.

— Ну і зараза ти все-таки, Ірко, користаєшся тим, що я від тебе залежу! — закричали звідти.