Розділ 4 Останній іспит

Ірка бездумно дивилася крізь бруднувате скло на будинки, що пролітали за вікном. Якщо вона складе ще один іспит, якщо її зарахують — доведеться звідси їхати. І Богдана вона більше не побачить, і Тетянку. Адже в Тетянки, окрім неї, справді зовсім немає друзів. Буде знову сидіти десь у кутку й сумно слухати, як дівчата з її елітної школи обговорюють, у кого з татусів крутіша тачка. А бабуся? Як залишити бабусю? Але якщо ця чужа тітка з крижаним, недобрим поглядом візьме Ірку до своєї школи… І якщо вона буде вчитися дуже-дуже добре, — а вона буде, ой як буде! — її можуть відправити за кордон. Можливо, навіть до Німеччини. І тоді, може статися… Дівчинка на мить заплющила очі. Німеччина — зовсім маленька країна. Може, їй пощастить відшукати там маму. Ну раптом?! А чому б і ні?!

Ірка так замріялася, що ледь не проїхала свою зупинку. Розштовхуючи ліктями зустрічний потік, вона вибралася з тролейбуса, перебігла бульвар і увійшла до старого будинку готелю.

Ніяково переминаючись, дівчинка зупинилася посеред розкішного просторого холу й почала розгублено роззиратись. Тетянка б тут не розгубилася, вона до таких місць звикла, а Ірка раніше тільки крізь вікно зазирала.

— Що тобі треба, дівчинко? — суворо, неначе погрожуючи, гукнув до неї хлопець за довгою дубовою стійкою.

— Мені в тринадцятий, до Ради Сергіївни, — майже пошепки пробелькотіла Ірка, але хлопець почув.

— Зараз спитаю, — із сумнівом процідив він, піднімаючи телефонну слухавку. — Радо Сергіївно? — Його інтонації різко змінилися, він майже заспівав. — До вас тут дівчинка прийшла. Звати… Як тебе звати? — гукнув він, прикривши слухавку долонею.

— Ірка Хортиця. Тобто Ірина. Я з курсів…

Але портьє вже не звертав на неї уваги. Зігнувшись у шанобливому напівпоклоні й часто киваючи, хоч співрозмовниця й не могла його бачити, він слухав голос Ради Сергіївни. Нарешті сказав:

— Я миттю, — і, повернувшись до Ірки, повідомив: — Рада Сергіївна чекає на тебе. — Тепер у його голосі лунало куди більше поваги.

Біля тринадцятого номера Ірка на мить завагалася, збираючись із силами. Позавчора після найжорстокішого опитування, що його влаштувала прибула, вона почувалася геть розбитою. Неначе цілий день мішки тягала. І ще ця божевільна швидкість запитань, уїдливий тон, аркуші з тестами, що їх Ірці майже кидали в обличчя. І крижаний, пронизливий погляд, під яким тремтять руки й плутаються думки. Доклавши неймовірних зусиль, Ірка витримала й не збилась.

Але що більше вона відповідала, то більш невдоволеним робилося лице Ради Сергіївни. Хоча, зрештою, якщо вона покликала її сюди, значить, Ірка їй усе-таки сподобалася? Нерішуче піднявши руку, дівчина постукала.

Двері миттю прочинилися, немов Рада Сергіївна чатувала за ними.

— Добридень, — видихнула Ірка.

— Доброго дня, доброго дня, Іринко, — у голосі Ради Сергіївни бриніла зовсім щира радість.

Ірка здивовано витріщилась на неї.

Повне лице Ради Сергіївни аж сяяло, а на фарбованих губах грала привітна посмішка. Пухка рука з каблучками легко пройшлася по Ірчиному волоссю, ґудзики на рукаві блакитної блузи боляче зачепили вухо:

— Яка ти чорнявенька, просто як циганочка. І личко смагляве — ну зовсім тобі південне дівча. Ну, заходь, заходь, я вже зачекалась.

— Я не спізнилася? — злякано запитала Ірка.

— Ну що ти, навпаки, ти на диво пунктуальна. Хвалю. Та проходь же.

Ірка зробила крок уперед і в захваті зупинилася: номер був просто розкішний, по-старовинному розкішний, наче в кіно. Білі з позолотою двері, підвіски з кришталю, столики з вигнутими ніжками й безліч ваз. А в кожній — букети сухих квітів. Пучки сушених трав звисали навіть із позолоченої люстри. Їхній запах змішувався з ароматом курильних паличок, що диміли в крихітних курильницях, розставлені по всій кімнаті. Від нудотного димку паморочилося в голові.

— Схоже на печеру чарівниці, — посміхнулась Ірка.

— Я знала, що тобі сподобається, — задоволено кивнула Рада Сергіївна.

Вона помилялася. Ірці тут абсолютно не сподобалось. Усе викликало тривогу: трави, дивні запахи й несподівана люб’язність суворої дами. Але Ірка подумки спинила себе — ну навіщо вигадувати всілякі дурниці. Підкоряючись жесту Ради Сергіївни, вона сіла на диван.

— Ну що ж, дівчинко, я перевірила твої тести, і моє перше враження тільки підтвердилося. У тебе унікальні мовні здібності.

— Спасибі, — ледь чутно прошепотіла Ірка.

— Спасибі кажуть за компліменти, а тут чистісінька правда. У моїй школі дітям дають знання кількох мов. Сама здогадуєшся, навчання коштує недешево, — Рада Сергіївна пронизливо подивилася на Ірку.

Дівчинка напружилась: якщо зараз скаже, що за навчання треба платити, доведеться підвестися й піти геть. Узяти такі гроші їй однаково ніде. Але Рада Сергіївна лише мовчки витягла з пачки довгу коричневу цигарку й почала повільно її розкурювати.

— Дівчинка, що у п’ятнадцять років вільно володіє трьома мовами, — це цікаво, але… — Рада помахала цигаркою, і солодкуватий димок полинув до Ірчиного лиця. — Розумієш, усі діти мають здібності до мов. Наші випускники, звісно, не у п’ятнадцять років, але до закінчення школи теж вільно володіють англійською, французькою й німецькою мовами.

Ірка остаточно зневірилася. Мови були її гордістю, вона була одна така в класі й на мовних курсах — теж. І ось виявляється, що для Ради та її школи Ірчині три мови — фігня, усі так можуть.

Рада Сергіївна пильно глянула на Ірку крізь сизий цигарковий дим, немов оцінювала враження від своїх слів. Потім задоволено посміхнулася й звела палець із золотою каблучкою, закликаючи до уваги: