Зима в місті завжди починається раптово. Вона не чекає, коли люди приготуються, не попереджає теплим осіннім вітром чи поступовим похолоданням. Просто одного ранку перші сніжинки зависають у повітрі, а до вечора вже всі вулиці покриваються ковдрою снігу.
Аліна стояла на балконі маленької квартири, загорнувшись у старий плед. Вона спостерігала, як місто повільно засинає. Десь унизу дзвонили трамваї, у кав’ярнях за великими вікнами мерехтіли свічки, а перехожі поспішали додому, ховаючи руки в кишені. Для Аліни це була перша зима тут – у місті, яке вона обрала випадково, втечі від провінційного минулого і невдалих спроб знайти себе.
Водночас, за кілька кварталів, Максим йшов вулицею з портфелем у руці. Його день був таким, як завжди: офіс, креслення, нескінченні наради. Його життя давно перетворилося на чіткий графік із мінімумом простору для несподіванок. Та цього вечора йому раптом захотілося піти пішки, хоч і довелося б мерзнути в тонкому пальті. Він пройшовся вузькими вуличками, які добре знав ще зі студентських років, і відчув щось, схоже на ностальгію.
Їхні дороги ще не перетнулися. Але місто вже почало свою гру: заплутані маршрути, випадкові зустрічі та тихі підказки, що стануть доленосними.