ЧАСТИНА 2. АНДРІЙ. Глава 4. Перший рік спільного життя

1

Уляна сиділа на дивані у своїй затишній вітальні. Андрій був на роботі, тож дівчина намагалася себе якось розважити. По телевізору не було нічого цікавого. Тому вона взяла з полиці «Маленького принца», найулюбленішу книгу її дитинства. Загорнувшись у теплий плед, вона вже приготувалася поринути у світ уяви й фантазії, аж тут двері відчинилися і в кімнату ввійшла Галина Іванівна. Ця часта гостя їхньої половини хати стояла на порозі з віником в одній руці, і совком у другій. Виглядала вона войовничо.

– Ну чого ти знову розсілася? – роздратовано мовила до Улі свекруха.

– Ви ж знаєте, що лікар заборонив мені два місяці вставати через загрозу викидня. Я й намагаюся слідувати його рекомендаціям, – зауважила невістка.

– Виношували раніше і без усіляких там рекомендацій, – буркнула жінка, і, енергійно махаючи віником, продовжила свою тираду, – Не розумію я зараз цю молодь. Я свого Андрійка ледь не в машині швидкої народила, бо до останнього дня працювала. А тут вже ціла трагедія!

– Це ж ваш онук чи онучка майбутні, хіба Ви не хочете, щоб з дитинкою все було гаразд?

– А я собі просила зараз онуків? – невдоволено запитала Улю свекруха, – ви ще молоді занадто! Крім того, я все ж сподівалася, що мій син одумається врешті-решт і побачить, яка ти насправді!

– І яка ж я? – Уля вперше за весь час підвищила голос і тепер відчувала щось на зразок ненависті до цієї жінки. – Ну, чого ж ви замовчали? Вам же завжди є що сказати!

– Ти подивись яка! Розкричалася вона на мене! Я тут їй прибираю…

– А я Вас не просила сюди приходити й прибирати, – перебила жінку Уля.

– Он як! Ну дивись же мені, невісточко! Ще наплачешся через свій гонор! – з цими словами, Галина Іванівна кинула віник на підлогу і, виходячи, зі злістю грюкнула дверима.

– Скоріше через тебе, відьмо стара, наплачуся, – вирвалося в Улі.

Не стримуючи сліз, дівчина закрила очі руками й дала волю своїм почуттям. Проте швидко опанувала себе, згадавши, що мусить поберегти себе заради маленького дива, яке носить під серцем. Тому вона пішла на кухню, заварила ромашкового чаю, прибрала з-під ніг віник і совок, які залишила на підлозі свекруха і знову присіла на диван. Настрою зовсім не було. Уля вдруге загорнулася у плед і, дивлячись у вікно, задумалася над тим, яким могло б бути її життя, якби вона зробила інший вибір.

Дівчина взяла до рук телефон і знайшла у «Фейсбуці» Дмитра. Зі світлин вона дізналася, що її колишній отримав підвищення. Було там і декілька світлин із його поїздки за кордон. Разом з ним на цих світлинах була усміхнена дівчина, а під постом майорів напис: «Ми з Катрусею у Барселоні». Чомусь обличчя цієї Катрусі здалося Улі до болю знайомим. Але дивитися на успішне життя колишнього їй перехотілося і вона вимкнула телефон.

«Нехай буде щасливим», – тільки й подумала вона. Сльози, між тим, припинили котитися по щоках. Мабуть, діяв заспокійливий ромашковий чай. Уляна вирішила сьогодні ж серйозно поговорити з Андрієм на рахунок його матері та раз і назавжди поставити крапку у цьому конфлікті.

– Ультиматум, – вирішила дівчина, – або я, або вона. Нехай вибирає… Ну нехай хоч приборкає її… Чи заборонить їй сюди приходити… А ні – поїду до батьків. Так жити я більше не можу!

З цими словами, Уля взяла до рук мобільний та натиснула кнопку виклику.

2

Андрій приїхав пізно увечері. Голодний, втомлений і не в настрої. Уляна, відчуваючи, що зараз не найкращий момент для спілкування, вирішила відкласти розмову про нападки свекрухи на ранок. Вона швиденько підігріла вечерю, накрила на стіл і чекала, поки чоловік вийде з ванної кімнати.

– Як ви тут без мене, сонечко? – звернувся до дружини Андрій.

– Ми? – Уля подумала, що йому вже відомо про сварку з мамою і він сам хоче почати цю розмову.

– Так, ти й маленьке тримісячне янголятко у твоєму животику.

– А… Ти про це? Ми сьогодні читали. А крім того, трішки поприбирали.

– Ти ж знаєш, що лікар сказав тобі поберегтися, люба! – з докором у голосі мовив Андрій, – я б сам прийшов і навів лад у хаті.

– Я ж бачу, який ти втомлений з роботи повертаєшся, не вистачало, щоб і ввечері ще працював.

– Мені не важко, кохана, – він ніжно взяв Улянині руки у свої, – а тобі потрібно менше рухатися зараз і більше відпочивати.

– І нервувати менше потрібно… – тихо вимовила Уля, але Андрій все ж почув.

– А ти нервувала? – він з турботою поглянув на власну дружину.

– Забудь, то пусте, поговоримо іншим разом…

– Та чого ж іншим? Кажи, що сталося.

Уляні довелося розповісти усю неприємну розмову зі свекрухою чоловікові. Той слухав мовчки, але був помітно роздратованим. Коли дівчина закінчила розповідь, Андрій різко підвівся і вийшов із кухні.

Через деякий час у сусідній частині хати почулися крики. Уля підійшла до вікна і намагалася щось розгледіти у цілковитій темряві неосвітленого подвір’я. Та зовсім нічого не було видно. Через хвилин десять грюкнули двері, а за мить хлопець був уже в хаті, злий, з почервонілим обличчям.