ЧАСТИНА 2. АНДРІЙ. Глава 3. Перший місяць спільного життя

1

Коли Уляна підбігала до хати після ранкової пробіжки, свекруха вже чекала її перед воротами.

– Доброго ранку, Галино Іванівно, – ввічливо привіталася дівчина.

– Доброго, доброго… – вираз обличчя жінки не віщував нічого доброго. – Ти чого вчора залишки вечері не поставила у холодильник?

– А повинна була?

– Вона ще питає… Мені нашим чоловікам що тепер на роботу на обід давати? Га? Йди швиденько щось приготуй, а то Андрій голодним сьогодні залишиться.

– Поки Ви мене тут чекали, щоб це сказати, могли б уже й самі приготувати… – буркнула собі під ніс Уля.

– Ти там ще щось до мене кажеш? – свекруха удала, що не почула останньої репліки невістки.

– Галино Іванівно, за що Ви мене так не любите, – Уляна, що вже йшла у бік хати, раптом повернулася до жінки й пильно поглянула їй в очі.

– А за що ж мені тебе любити? – навіть не здивувавшись такому прямому питанню, відповіла та. – У тебе свої батьки є, щоб тебе любити.

– Я і не прошу мене любити, але це ж ненормальне спілкування, не вважаєте? Взаємоповага повинна бути!

– Повага? За що ж це тебе поважати? Що відмовляєшся по господарству поратися? Чи що я тобі все повинна по три рази повторювати, щоб до тебе дійшло?

– Може Ви вважаєте, що я не достойна бути Вашою невісткою і дружиною Андрія?

– Звичайно, вважаю! – жінка навіть і не думала проявляти поваги. – Он, Марічка в Андрія була – що за дівчина! Хазяйновита, весела, дорослих поважала, мене любила і допомагала завжди, навіть якщо я не просила…

– Тільки чогось Ваша Марічка другого обрала!

– То все той клятий Павло! Задурив дівчинці голову. Андрій казав, що він і до тебе діло має?!

– Ми з ним колеги й не більше.

– Ага, знаю я таких колег, – жінка трохи помовчала, а потім додала: – Якби Андрій тебе так не любив, я б була не проти, щоб ти до Павла пішла – не панькалася б тут зараз із тобою!

– А Ви намагайтеся і далі нас розлучити… Хоча… Нічого у Вас не вийде! Ми з Андрієм кохаємо одне одного. І ніхто нам не завадить бути разом. Навіть його рідна мати!

– Диви яка грамотна! А ще з інтелігентної сім’ї! Хто ж це тебе так зі старшими навчив говорити?

– Сама така розумна, навчилася! – Уля перевела подих. Продовжувати цю неприємну розмову і псувати настрій на цілий день їй не хотілося. – Добре, пішла приготую чоловікам нашим обід. А то, поки ми тут з Вами стосунки з’ясовуємо – дійсно голодними залишаться.

– Йди, йди, невістко! – уїдливо мовила жінка, а потім відвернулася від Уляни й почимчикувала на город.

2

Останні дні літа добігали кінця. Вже зовсім скоро Улі належало зустрітися зі своїми новими учнями. Приготування тепер забирали більшість часу і на щось інше його просто не вистачало. От і зараз, домальовуючи плакат до Дня Знань, Уля і не помітила, як задзвонив мобільний.

– Алло! Уляночко! Ну нарешті я до тебе додзвонилася! Ти де пропала?! – почувся схвильований мамин голос у слухавці.

– Мам, усе гаразд. Ти ж знаєш, робота майже не залишає часу для розмов!

– Вже й забувати стала про нас з татом, – ігноруючи останню репліку дочки, з докором у голосі мовила Ганна Миколаївна.

– Мам, ну кажу ж, просто немає часу!

– Ну добре, добре, вірю тобі. Тато ось вітання передає.

– Дякую, і йому від мене передай.

– Питає, коли в гості з чоловіком приїдете.

– Ой, не знаю, мам. Скоро 1 вересня. Роботи багато.

– Так, так, знаю, – після паузи Ганна Миколаївна продовжила, – може хоч на вихідні приїдете?

– Не знаю, потрібно Андрія запитати. Зараз йому зателефоную.

– Гаразд, а потім відразу мені!

– Добре, добре, – Уляна роз’єдналася і знову натисла кнопку виклику.

– Привіт, сонечко! Щось сталося? – у слухавці почувся веселий голос Андрія.

– Привіт, любий! Як ти? Як на роботі?

– Все гаразд. А ти як?

– У мене теж все добре. Слухай, я щойно з мамою говорила. Вони нас з татом до себе у гості запрошують всього на кілька днів.

– Гарна ідея, Улянко. Я залюбки! Завтра субота, поїдемо зранку на усі вихідні. Заразом відпочинеш перед першим робочим тижнем.

– Супер! Дякую, що ти у мене такий чудовий!

– Та ну тебе! Засоромила мене! – Андрій засміявся. – Ти сьогодні допізна?

– Ні, а що? – запитала дівчина, – є якісь плани на вечір?

– Романтична вечеря у місті. Я за тобою заїду і поїдемо. Велосипед твій у багажник погрузимо.

– Та я ж не одягнена належним чином…

– Приїдемо додому, в душ, переодягнемося і – на зустріч романтиці!