ЧАСТИНА 2. АНДРІЙ. Глава 1. Перший день спільного життя

1

Уляна прокинулася від крику півня за вікном. Надворі світало. Перші промінчики сонця прокрадалися в кімнату.

«Ну і сон!», – подумала Уля. «Дмитро, якийсь Олександр Петрович, якась Катя… Добре, що все це не насправді було! І насниться ж таке!».

Вона солодко потягнулася і повернулася до вікна. Андрія в ліжку вже не було. На стільчику біля письмового стола лежала весільна сукня. Спідня білизна і панчохи були хаотично розкидані під ліжком.

«Який же сьогодні чудовий день! Перший день після весілля з Андрійком. І де це він ходить? Мабуть, пішов мені готувати сніданок у постіль».

Уляна ще трішки поніжилася під ковдрою і встала з ліжка. Вона накинула на себе блакитний шовковий халатик і підійшла до вікна. В цю мить двері відчинилися.

– Уляно, ти чого ще не одягнена? – голос новоспеченої свекрухи змусив дівчину здригнутися й обернутися.

– Доброго ранку, Галино Іванівно! Ще ж і шести немає. А де Андрійко?

– Він уже по господарству порається. А ти давай, одягайся і швиденько надвір. Робота сама не зробиться.

– Та ж у нас лише вчора… – почала було Уля, та жінка вже зачинила двері.

Так, зі свекрухою дівчині «дуже пощастило». Ця висока і статна жінка, з вольовим поглядом і командним голосом завжди викликала в Уляни двоякі почуття. З одного боку, вона поважала Андрієву маму за те, що вона піклувалася про всю родину і ніколи на це не скаржилася, а з іншого – побоювалася. Та і що тут дивного. Її боялися усі і вдома і на роботі. Працюючи головним бухгалтером аграрної фірми, вона звикла усе контролювати. І керівника, і підлеглих, і фінанси. І з домашніми все було так само – тотальний контроль в усьому.

На весілля молодятам Галина Іванівна подарувала половину своєї хати, яка була побудована спеціально для сина, і до цього часу стояла порожньою. Вхід у «хороми» був окремий. Житлова площа була достатньою для молодої сім’ї: дві мебльовані кімнати зі свіжим ремонтом, невеличка кухня та ванна кімната. Спальня була дуже світлою та затишною. А у вітальні стояв камін. Подарунок дійсно був щедрим. І головне, не потрібно було шукати та орендувати житло. Речі перевезлися за день до весілля. І так Уля стала в одну мить сільською жителькою.

– Ну що там, Уляно, ти вже? – за дверима знову почувся голос свекрухи.

– Та йду я вже, йду, Галино Іванівно! – роздратовано відповіла Уля, натягуючи джинси.

– І чого тебе батьки вчили…

– Ну не удосвіта вставати, це точно, – буркнула собі під ніс дівчина. – А можна хоч кави випити?

Свекруха знову зайшла до кімнати й стала у «бойову позицію», готова сваритися.

– Де це я тобі зараз кави візьму? Мені нема коли. Можеш води попити, он відро стоїть на столі. Холодна, кринична.

От тобі й гарний початок сімейного життя… Романтики годі й чекати… Уляна одягла легку кофтинку і вийшла надвір. Тут вже кипіла робота. Свекор, Григорій Юрійович, рубав дрова. Андрій годував свиней, а Галина Іванівна пішла збирати яйця в курник.

– Привіт, Улянко, – гукнув Андрій. – Як тобі спалось на новому місці?

– Привіт, Андрійку, та якісь жахи снилися. Уля підійшла до Андрія і поцілувала його. – Прокинулася, а тебе немає.

– Вибач, сонечко, але у нас тут всі о п’ятій щоранку встають. А ти чому не поніжилася у ліжечку? Я б тобі пізніше кави приніс.

– Та де там… Твоя мама мене швидко на ноги підняла. Ще й дорікнула, що я й досі не працюю.

– От вже… Я з нею поговорю, не хвилюйся.

– Та не треба, зайчику. Щоб ще гірше не було.

– Уляно! Ходи сюди! – почувся з курника голос свекрухи.

– Вже йду! – гукнула дівчина, а Андрію прошепотіла: – Оце таке сільське життя…

2

Перший Улянин сніданок на селі складався з яєшні зі шкварками, свіжого хліба та овочевого салату. Вибір продуктів був досить дивним, адже у холодильнику залишилось багато чого з весілля. Але свекруха вирішила, що доїдатимуть вони все це в обід. Тому яєшню і салат Уляні все ж довелося готувати самій – почесний обов’язок, довірений їй головнокомандувачем Андрієвої родини – Галиною Іванівною. Сам Андрій тільки знизував плечима й обіцяв поговорити з матір’ю про поблажливіше ставлення до невістки. Уля ж із самого початку зрозуміла, що життя її тут солодким не буде. Тому необхідно було адаптовуватися до нових умов. І як найшвидше! Отож вона завзято смажила яєшню, нарізала овочі на салат і терпляче вислуховувала настанови своєї свекрухи.

Сіли снідати.

– Бачу, Уляно, ти не на жарт закохалася, – намагалася пожартувати за столом Галина Іванівна.

– А як же я себе видала? – в тон відповіла дівчина.

– Так ти і яєшню, і салат пересолила.

– А мені подобається! – намагався заступитися за дружину Андрій. – Дуже смачно, Улянко!

– Спасибі, любий! – Уля вдячно подивилася на свого чоловіка.

– Ну, ну, хвали її, хвали, щодня пересолене їстимеш.