1
Уляна прокинулася у темній кімнаті. Через напіввідчинене вікно почав прокрадатися ранок. Проте розгледіти що-небудь було ще досить важко.
– Ти вже прокинулася, сонько? – спитав чийсь знайомий голос.
Дівчина здригнулася. Дмитро стояв у дверях спальні.
– Вже не сплю, коханий, – обернулася вона в бік голосу. – Котра година?
– Час починати нове життя, – весело сказав Дмитро. Він підійшов до Улі й поцілував її у щічку, трішки прим’яту після сну.
– Снідати будеш? – запитав він і, не дочекавшись відповіді, пішов на кухню. Звідти через декілька хвилин долинув неймовірний аромат свіжозвареної кави й почувся звук робочого тостера.
Уляна підвелася з ліжка, відчинила вікно і виглянула у двір. Сонце вже почало підійматися над сусіднім будинком і кімнату заповнило яскравим світлом.
Хазяїн невеличкої кав’ярні виносив на вулицю столики й стільці.
– Доброго ранку! – приязно привітався чоловік.
– Доброго! – усміхнулася у відповідь Уля. – Гарне у вас кафе!
– Заходьте до мене на філіжанку найсмачнішої у місті кави! – припрошував хазяїн. – Є свіжа випічка! Ще гаряча!
– Обов’язково завітаю, але іншим разом. Сьогодні буду ласувати сніданком, що приготував мені коханий.
– Тоді нехай щастить! Гарного дня!
– Вам також! – У піднесеному настрої, Уляна відійшла від вікна.
Сьогодні вона розпочинає пошуки роботи. У дівчини заплановані три співбесіди, а ще потрібно встигнути в супермаркет – для святкової вечері (перший день спільного життя!) потрібні продукти.
Поглянувши на годинник, Уля зрозуміла, що часу до першого інтерв’ю у неї не так багато. Вона побігла у ванну кімнату, швиденько причепурилася і зайшла в кухню.
– Сподіваюся, що ти зголодніла, бо я зробив багато тостів, а ще є твій улюблений полуничний джем, – сказав Дмитро і поставив тарілку з підрум’яненими шматочками хліба на стіл.
– Знаєш, як мене потішити, – смакуючи ароматною кавою промовила Уляна. Вона з ніжністю спостерігала за тим, як її коханий намащує масло і джем на підсмажену скибочку хліба. Уля поглянула на годинник. Стрілка показувала чверть на дев’яту, а це означало, що Дмитру час вже їхати на роботу.
– Як не хочеться сьогодні працювати, – ніби почувши думки коханої, промовив хлопець.
– То візьми вихідний: пройдемося нашою улюбленою набережною, поніжимося на пляжі...
– Звучить дуже заманливо, – зупинив романтичний хід Уляниних думок хлопець. – Але ж ти знаєш, що я ніколи не отримаю посади начальника відділу, якщо прогулюватиму роботу. І тобі відомо, як це для мене важливо. Тому облишимо ці розмови. Крім того, час підшуковувати тобі роботу. Ти ж не сидітимеш в мене на шиї усе життя, – саркастично зауважив Дмитро, піднявся з-за столу і пішов мити посуд.
– Не хвилюйся, не сидітиму, – образилася на його зневажливий тон дівчина. – Сьогодні призначено три зустрічі, думаю, що шанси у мене досить непогані.
Апетит в Уляни враз пропав і ранок було зіпсовано. Вона швидко допила каву і пішла збиратися. Через декілька хвилин у кімнату зайшов Дмитро.
– Вибач. Можливо я був занадто різким. Це через постійний стрес на роботі.
– Нічого. Я все розумію. – Уля не хотіла більше продовжувати розмову і вийшла.
– Не забудь купити продукти на вечерю! – крикнув із коридору Дмитро. – Я побіжу, щоб не запізнитися. Успіхів у пошуках роботи!
– Дякую, – буркнула собі під ніс Уляна, хоча і не відчувала вдячності в цей момент. Перший день після переїзду до коханого і така неприємна розмова зранку… Їй довелося залишити батьків, друзів, танці заради свого кохання. А тут відразу докори!
«Годі! Забули! Це ж лише перший день! Не будемо його собі псувати» – подумала Уля й усміхнулася до себе у дзеркалі.
Стрілки годинника показували дев’яту. Час виходити з дому. З гарно укладеним волоссям і ледь помітним макіяжем дівчина вибігла надвір. Легкий вітерець намагався додати власних штрихів до її зачіски, що робило її ще чарівнішою. Темно-синя класична сукня підкреслювала стрункість її фігури. А блакитні босоніжки й сумочка довершували елегантний образ красуні.
Спіймавши на собі декілька захоплених чоловічих поглядів, Уляна остаточно забула про зіпсований ранок. О дев’ятій сорок п’ять вона вже прибула на свою першу співбесіду і була впевнена, що успіх буде на її боці.
2
– Кажете, що стажу роботи жодного не маєте? – допитливо з-під круглих старомодних окулярів дивилася на Уляну літня жінка, директорка місцевого ліцею. Дівчина їй відверто не подобалася, чого вона особливо й не приховувала.
Вже понад десять хвилин тривала малорезультативна бесіда, метою якої, скоріше за все, було довести Улі, що вона ні на що нездатна.
– Лише практика у школі. Але не думаю, що відсутність досвіду – визначний показник. Я – дуже цілеспрямована і швидко вчуся.
– Нам, шановна, – жінка спеціально посталила акцент на слові «шановна», – не учні потрібні, а спеціалісти у своїй галузі. І ніхто вас тут вчити не збирається.
#3187 в Сучасна проза
#9275 в Любовні романи
#2222 в Короткий любовний роман
містифікація, подорожі в часі і між світами, життєвий вибір та наслідки
Відредаговано: 15.01.2022