3

Так я не побудувала омріяну татком кар'єру, не залишилася у Польщі, та взагалі, зруйнувала усі його плани на мене. Та і не лише його. Я залишилася на руїнах власного життя і що з ним тепер робити далі гадки не мала. Нові здібності, нові відчуття, туга за Алеком - робили свою справу.

Я б плакала щоночі, аби мала на те право. Аби мій біль був у фізичному вигляді, то він би точно палав, бо вогонь – це те, що відчувала тепер я. Молилася, щоб це відступило, щоб я забулася про Заблоцького, як він про мене. Але чим дужче сумувала, тим чіткіше чула мертвих, очевидно такий механізм.

На моє щастя, брат повернувшись з армії забрав жити до себе, щоб батько не отруював будні своїми повчаннями та лекціями. Згодом на Україну повернулася моя Антоніна і трапилося так, що вона стала дружиною мого братика та хрещеною матір'ю моєї донечки.

Саме так, нашої з Алеком донечки. Я ризикнула і перекресливши усі морально-етичні цінності моєї родини та перестороги лікарів, залишила наше дитя. Дитину щирої, хоч такої короткої любові.

Бажена народилася семимісячною та дуже слабкою. Я боялася, що її заберуть у мене небеса, оскільки з Алеком я легко ще відбулася. Але Бог все-таки є, і моя донечка вижила. Ми так і жили в Артема та Тоні, допоки я не віддала малечу до садочка, а сама не влаштувалася перекладачем у тата на фірмі. 

По народженню Бажі вони забули свої перестороги і просто розтанули в її темних великих оченятах. Вона дуже нагадувала Алека, але я тверезо оцінила усі ризики і цього разу не пішла на авантюру, не записавши навіть його у свідоцтві про народження. Я усім заборонила навіть ім'я його пригадувати і протягом багатьох років воно кануло у пітьму минулого. Я боялася, що єдина згадка, може нашкодити йому і байдуже, що я того не дізнаюся.

Були епізоди, коли намагалася побудувати відносини з чоловіками яких не кохаю, але які мають почуття до мене. Але мої колишні, чуючи про мою особливість тікали, ніби я екзорцист зі стажем, а не медіум.

- Тиждень тому мені наснилася моя прабабуся. Вона сказала, що її матір має гріх за який не маю платити я, чи хтось інший. Чесно, не розумію про що йде мова, тому і прийшла до Вас.

- Цікаво, - жінка спокійно попивала чай та дивиться ніби на мене, а ніби крізь мене. - Я теж відкрила свій дар у Вашому віці, Анно. І отримала його через смерть. Я убила людину, - мені стало ніяково від такого одкровення. - Так, моя люба, убила людину, яка убила мою подругу та напала на мене. Але це довга історія. Я кажу Вам це для того, щоб Ви розуміли, що будь-яка сила має свій шлях розвитку і відвернути того не можна. Не варто жалкувати про прийняті рішення.

- Аби не Польща, я б не пережила всього того, що пережила.

- Так мало статися. Алек - Ваше істинне кохання, і не було іншого шляху. Аби на його місці був українець, Вам би було легше від того? Мав бути саме він.

- Ви праві.

- Ви пройшли той шлях, який приготувала доля, і отримали дар, який мали. Ви маєте вищу мету, прийміть і зрозумійте це. Те що трапилося з Алеком було неминуче.

- Я підсвідомо розумію це. Дякую Богу, що зберіг йому життя.

- Я не мала відвідувати ваше місто на ці вихідні. Але бачила у сні жінку, яка благала допомогти її нащадку у Чернігові. Очевидно Ваша пращурка була нещодавно пом'янута кимось у родині. Це і дало їй сил вийти самостійно на зв'язок.

- Бабуся відвідувала цвинтар тиждень тому.

- Це багато пояснює.

- Пані Каміло, можете мені сказати про який гріх йшла мова і до чого тут я?

- Донечка Ваша гарно малює. А Ви ні. Ви взагалі не любитель художнього мистецтва, - очі Каміни вдивилися пильно у мої, я відчула легке запаморочення.

- Можливо пішла у тата. Я не знаю про здібності Алека. Але в нашій родині художників точно не було.

- Очі також його, винно-карого кольору. Рідкісний колір та набагато яскравіший ніж в батька.

- Це дійсно так. Вони перед грозою стають зовсім бурі.

- Доросла дівчинка, скоро і вісім виповниться.

- Дійсно вісім, навіть правильно її вік назвали, це неймовірно.

- Я знаю усе, Анно, але Вашу історію мала почути з першоджерела. Ви нікому не розповідали про свій біль усі ці роки. Ваші почуття не мали виходу, тому я могла зчитати трохи викривлені данні. Мені потрібні були свіжі емоції, видавлені з самої душі. Вибачте, що сколихнула старе, - співчутливо запитала мене, до цього беземоційна жінка, я не відповіла. – Ви до мене чому прийшли? Проговоріть це.

- Пані Каміло, я можу позбутися дару?

- Анно, не варто боротися з тим, що не є першопричиною бід.

- Але аби не це, я б була з Алеком.

- Дайте Вашу правицю, - моєю рукою пронеслася хвиля жару. Знаюча дивилася знову мені у вічі і я поринула у липучу, спокійну темряву її очей. - Дихайте глибоко і не бійтеся, може паморочитися в голові. Відразу скажу, що смерть прапрадіда не зв'язана з даром Вашої прапрабабусі. Вона страшного гріха вчинила, тому і поплатилася сім'єю. Ваш дід дружину вагітну мав, а бабка приворотом бавилася і забрала його собі. Його бідна жінка втратила дитину через свій розпач. Вона прокляла усіх відьом вашого роду, щоб ви втрачали своїх коханих, як вона втратила свого чоловіка та дитя. Щоб ви стільки мали горя, скільки сили у чорній крові розлучниці. Це був передсмертний прокльон. Втопилася бідолашна з цими словами.

- Боже правий, як жахливо. Та як це? Невже ми і чаклувати уміємо? Ми відьми?

-  Більше, ні. Забрали дар у неї, і Вам не дали. Ті сили, що мав ваш рід на добро мав служити. Тому залишили зневажниці лише мертвих, щоб відпрацьовувала за діяння своє. Ви «провідниця», як і вона.

- А що мені з бабунею робити? Можна якось вимолити її гріх?

- Вона сама не покаялася, тому можу запропонувати лише жертвоприношення, щоб її гріх при ній залишився. Ми насильно віддамо їй те, що їй і належить. Людина, яка не усвідомлює скоєне не є носієм тягаря, ось чому діти відповідають за гріхи батьків своїх.