МАГІЯ ДИТИНСТВА

МАГІЯ В ПОВІТРІ

Дванадцять різнокольорових, яскраво прикрашених фургонів в'їхали до містечка. Повільно, не поспішаючи, вони пробиралися вузькими вуличками маленького містечка. Величезні машини тягнули яскраві фургони, обклеєні плакатами і рекламою, з яких на перехожих витріщалися веселі клоуни, а дресирувальники з широкими посмішками на обличчях пхали свої голови в пащі левам. Жонглери, що підкидають над головою палаючі палиці, акробати, силачі з вусами, повітряні гімнасти і дівчата, що ховають свої тіла за гігантськими зміями-пітонами.

А ще білосніжні пуделі і крихітні поні, грізні леви і милі котики, кумедні мавпочки і благородні коні. Всі вони посміхалися і закликали городян прийти і подивитися нову циркову програму.

«Пірати Карибського моря».

Люди стояли на тротуарі і посміхалися. На мить до них повернулось дитинство. Дорослі дядьки, тітки, дідусі та бабусі дивилися на цю виставу, посміхаючись, як малі діти. Вистава ця називалася «Шапіто».

До міста приїхав мандрівний цирк.

Діти були на сьомому небі від щастя!

Біля магазину, на якому яскравою червоною фарбою було написано «Маяк», стояв маленький хлопчик, не старше шести років. Він тримав маму за руку і з відкритим ротиком дивився на диво, що пропливало повз нього. На свято дитинства під назвою Цирк!

- Мамо а ми підемо до цирку?» - почав тягнути мамину сукню син.

- Тільки якщо ти будеш слухняним хлопчиком. Тоді ми обов'язково підемо», - поставила умову мама.

- Буду, - відповів хлопчик,але не уточнив, що саме він буде робити.

Хлопчика звуть Артем. Але мама з татом називають його Тьома. Артем дуже любить цирк. Для дитини немає кращої розваги. Він придумує власні циркові номери вдома, і коли сім'я збирається разом вечорами, коли мама і тато приходять з роботи. Артем, розмалювавши як клоун лице фарбами, бігає по кімнатах, та кричить:

- Циркова вистава починається! Вистава ось-ось почнеться! Друзі, поспішайте на виставу!»

Тато з мамою вмощуються на дивані. Тьома нетерпляче чекає. І ось, коли всі займають свої місця, коли все готово, вистава починається.

- Дорогі друзі! Поспішайте бачить! - гучно виголошував голос хлопчика. - Вперше на нашій арені. Виступає клоун Юрик!

Глядачі. Це мама та тато, гучно аплодували і підбадьорюючи посміхались синові.

Артем вибігав із сусідньої кімнати, розмальований яскравими фарбами, і починав кривлятись, плигати, кумедно падати, робив те, що за звичай робить на арені цирку клоун. Навіть виводив, як справжній клоун, на свою арену маму з татом, щоб брали участь у його номерах. Батьки підігрували сину, виходило весело. 

Слідом за клоуном Юриком-акробати, фокусники, жонглери... У сусідній кімнаті Артем швидко переодягнувся в підготовлений сценічний костюм і знову, і знову, вистрибував на арену, посміхаючись батькам нафарбованими червоними губами. Батьки світилися від радості. 

- На арені цирку Сергій Мочалка! - оголошував тато.

В кімнату колесом закочувався Артем акробат. І починав витворяти одному йому відомі акробатичні трюки, які він сам і придумував. І видумував скоріше за все на ходу.

- Будеш циркачем, - підбадьорював тато сина.

- Що ти мелеш, - сердилась мама.

Маючи педагогічну освіту, вона ніколи не погодиться з тим, щоб син пов'язав своє життя з цирком. Але зараз він маленький. І зараз він хоче бути клоуном. То нехай він ним побуде, хоч мить. Хоч не на справжній арені, а посеред кімнати вдома. Якщо ця кімната для нього видається ареною, то це класно. Якщо він зараз відчуває себе клоуном, то це добре.

Останній фургон, на якому був зображений гарно вбраний ведмідь, що їхав на самокаті, проїхав повз Артема з мамою.

Артем уважно спостерігав, як транспортний засіб зникає за поворотом, огорнутий святковою магією.

- Мамо. Білет купимо?

- Завтра.

- Ну! - почав нити хлопчик. - Хочу в цирк.

- Завтра купимо білет. І підемо до цирку.

Але Артем уже був зачарований тією цирковою магією, яка огорнула місто. І всі запитання і розмови, були лише про одне.

- Ма, білети купиш?

- Ма, коли купиш?

- Коли підемо до цирку?

Як в одному популярному мультику:

«Мишко, а як клює?»

«А це, вже клює?»

«А ось так, клює?»

«А де, клює?»

І так до самого вечора: Бу-бу-бу, бу-бу-бу, бу-бу-бу.

Але прийшов час коли в квартирі стало тихо. Сон уклав дитину в ліжечко. І навіть дуже може бути, що Артемко зараз дивиться якусь циркову виставу. Магія просто так не відпускає.

На добраніч синку!

ТАЄМНИЧЕ ЗНИКНЕННЯ

Коли Артем з нетерпінням чекає на щось дуже веселе, тим паче, якщо це гарний похід до цирку. Він не може дочекатися завтрашнього дня і не хоче лягати спати. Але якщо і лягає, то йому не вдається заснути. Але сон-підступна річ, і він може приспати будь-кого. Навіть маму з татом. Артема теж приспав.

Але вранці, ще не встигло як слід зійти сонце, ще не розплющив очі Боба в дворі, ще не прокукурікав третій півень, як Артем вже стягнув з батьків ковдру.

- Тату, а ми скоро підемо в цирк? - була п'ята ранку.

- Доброго ранку, синуля, - пробурмотів тато не відкриваючи очей.

- Тату а коли вже підемо до цирку? - це шість тридцять ранку.

- Сідай снідати.

- Ну коли уже в цирк? - вісім ранку.

І так, кожну годину, коли, та коли, коли, та коли вже. А тато з мамою як та зозуля, що сидить у старому настінному годиннику, ку-ку, та ку-ку:

- Через п'ять годин.

- Через чотири.

- Через три.

- Через дві.

- Через одну.

І СТАРТ!

Тато з мамою підводять сина до величезного, яскраво освітленого намету, з якого вже лунає весела мелодія і дитячий сміх. Це початок свята.

Артем байдуже проходить повз усі атракціони, що були в парку. Його це сьогодні не цікавить, адже сьогодні в місті є цирк. Цього дня він ні на що, не звертає уваги і не зводить своїх зачарованих оченят з наметів, які, наче веселка після дощу, розкинулися в міському парку Ромен.