Рiздвяне диво

"Щастя раптом у тиші постукало в двері.

Невже ти до мене?! Вірю і не вірю!

Падав сніг, плив світанок, осінь моросила.

Стільки зим, стільки зим де тебе носило?!"

Пісня з к/ф "Іван Васильович змінює професію".

   Анна стояла на верхній сходинці драбини і намагалася дотягнутися до верхівки штучної ялинки, щоб насадити на неї ялинкову іграшку у формі величезної бурульки. Так... минули ті часи, коли ялинки прикрашали зірками Кремля і під ними чіпляли куранти. Усе це було в її далекому дитинстві: пережитки минулого з його радянською політикою, що викорінила всі народні традиції і насадила нові непорушні ідеали. Ось і сьогодні 24 грудня, Святвечір у всіх європейських країнах, а отже, переддень Різдва. Але радянська влада і це змінила: тепер ми святкуємо Різдво після настання нового року, 7 січня. Головним же святом взагалі вважається Новий Рік. Усе не як у людей! Але ж могли б радіти разом з усім світом.

Ось і їй доводилося працювати сьогодні.

Анна була дизайнером інтер'єрів у відомій будівельній компанії і зараз прикрашала ялинку у фойє готелю, обладнаного за її особистим дизайном. Власне кажучи, вона вела цей проєкт і тепер, після завершення будівництва, тому створення святкових інтер'єрів входило в її обов'язки.

Але ж якби її життя склалося інакше, вона могла б зараз грітися біля каміна і потягувати гаряче вино в шале де-небудь у Куршавелі. Вона часто уявляла, що життя - розгалуження на залізниці: прямі рейки раптом впираються в поворот, стрілочник вирішує, в який бік перевести стрілку, ось туди і зверне твоє життя. Ось і життя Анни в якийсь момент звернуло за стрілкою не в тому напрямку, і тепер їй самотужки доводилося справлятися з життєвими труднощами. Ні, вона не була "одиначкою" у звичайному розумінні цього слова, скоріше розлученою і вдовою. З першим чоловіком розлучилася, а другий передчасно пішов у засвіти, залишивши по собі лише добру пам'ять. І тепер вона коротала життя одна, вже більше ні на що не сподіваючись. Давно пішли в минуле ті часи, коли хотілося плакати в подушку або лізти на стінку від туги й самотності. Маючи за плечима два шлюби і кілька невдалих романів, Анна нарешті зрозуміла, що ніхто не може піднести їй щастя на блюдечку, а лише тільки вона сама здатна знайти в собі той баланс почуттів і думок, які й дають той довгоочікуваний внутрішній стан щастя, коли ти - самодостатня і задоволена життям. Справа ж, виявляється, не в серці, а в голові. Ще Соломон казав, що "у всякій мудрості багато печалі, примножуючи знання, примножуємо свою скорботу ". Ось Анна і зробила висновки: вирішила більше не думати і не чекати, а просто жити і насолоджуватися своєю творчою роботою.

Тяга до краси проявилася у неї з самого дитинства, коли вона ховалася від скандалячих батьків, сидячи одна в затишному куточку комори, і уявляла себе принцесою в казковому замку. Напевно, нещасливе дитинство і наклало свій відбиток на її подальший вибір професії. Спроби сховатися від дійсності в красивому казковому світі породили прекрасні ідеї щодо перетворення навколишнього простору. Здобувши відповідну освіту, Анна багато їздила світом у рамках своєї роботи і при цьому вивчала архітектуру та стилі різних народів.

Ви ніколи не замислювалися, чому більшість видатних творчих особистостей самотні або нещасливі в особистому житті? Напевно, тому що туга штовхає їх на створення шедеврів, і вони віддають весь свій час виключно роботі. Так сталося і з Анною. У неї були дві вже дорослі доньки, які давно покинули батьківське гніздо і добре влаштувалися в житті. А на її долю випав пес Фіма, французький бульдог, подарований на день народження турботливими доньками, щоб мамі не було так самотньо. Ось він і складав усю її теперішню сім'ю, до нього вона бігла додому з роботи, поспішаючи вивести погуляти улюбленого вихованця. Робота і собака - ось і весь інтерес у її житті.

Як творча особистість Анна відбулася вже давно: на її рахунку було безліч завершених проєктів. Вона набула певної популярності у своїй професії дизайнера, за роки роботи з'явилися постійні замовники як від компанії, так і поза нею. Ось і тепер їй доводилося багато працювати напередодні новорічних свят. Замовлення прикрасити ялинки для своїх чад надходили у величезних кількостях і від особистих постійних клієнтів, працювати доводилося з ранку до ночі, не розгинаючи спини, і все потрібно було встигнути в стислий термін до настання Нового року.

Працюючи в сім'ях олігархів, Анна розмірковувала про те, що сама вона ніколи б не довірила таку важливу подію, як прикрашання ялинки для власних дітей, сторонній людині, адже в цьому занятті була присутня якась магія! Вибирати і прикрашати ялинку слід було тільки всією сім'єю і разом з дітьми, саме це об'єднувало, зігрівало і привносило різдвяний дух в будинок. Але кожен проживає власне життя і чинить на власний розсуд, ось і Анна мовчала і робила свою роботу, за яку їй платили. А вже фантазією її Бог не обділив! На кожну новорічну ялинку в неї знаходилася нова ідея. Тому її роботи ніколи не були схожими на штампування, а вирізнялися оригінальністю і неповторним стилем. Одна із замовниць сказала одного разу, що будинок ніби наповнився чарами. І це була найвища похвала для дизайнера!

Потягнувшись до чергової гілки, Анна випадково оступилася, і сходи похитнулися. Не звалитися вниз їй допоміг Микола Степанович, який випадково опинився поруч і вчасно втримав драбину. Робітник у готелі, він любив випити, як і всі інші його колеги, але при цьому справно виконував свої обов'язки і ніколи не отримував нарікань на свою адресу. Він завжди кидався на допомогу на першу ж її вимогу. І при цьому щоразу пригощав її бутербродом зі справжнім українським салом, напевно, худенька Анна викликала батьківські почуття в доброго чоловіка, і тому він постійно намагався нагодувати її і підтримати. Ось і зараз Микола Степанович поліз у кишеню і по-батьківськи простягнув їй загорнутий у папір бутерброд. Невже він спеціально постійно носив його із собою, щоб запропонувати їй?! Але Анні подобалася його турбота, і вона була дуже вдячна йому за підтримку, адже свого батька вона майже не знала, її батьки розлучилися, коли вона була ще маленькою, і мама заборонила доньці спілкуватися з татом, якого та любила більше за матір. Напевно, з ревнощів... або від образи на чоловіка... Та й яка тепер різниця?! Батько виїхав із міста, щоб не ускладнювати дівчинці становище, а потім і зовсім зник із її життєвого шляху, тож Анні все життя дуже бракувало батькової любові та підтримки, і вона з радістю приймала турботу Миколи Степановича, так щедро даровану ним.