Рiздвяне диво

"Щастя раптом у тиші постукало в двері.

Невже ти до мене?! Вірю і не вірю!

Падав сніг, плив світанок, осінь моросила.

Стільки зим, стільки зим де тебе носило?!"

Пісня з к/ф "Іван Васильович змінює професію".

Анна стояла на верхній сходинці драбини й намагалася дотягтися до верхівки штучної ялинки, щоб насадити на неї яскраву іграшку у формі величезної бурульки. Так... минули ті часи, коли ялинки прикрашали зірками кремля і під ними чіпляли куранти. Усе це було в її далекому дитинстві: пережитки минулого з його радянською політикою, що викорінила всі народні традиції та насадила нові непорушні ідеали. Ось і сьогодні, двадцять четверте грудня, Святвечір у всіх європейських країнах, переддень Різдва. Але радянська влада і це змінила. Тепер ми святкуємо Різдво після настання нового року, сьомого січня.  Ну, а головним святом так взагалі вважається Новий Рік. Усе не як у людей! Але ж могли б радіти разом з усім світом. Тому їй доводилося працювати сьогодні. 

Анна була дизайнеркою інтер'єрів у відомій будівельній компанії. І зараз прикрашала ялинку у фоє готелю, обладнаного за її особистим дизайном. Власне кажучи, вона вела цей проєкт і тепер, після завершення будівництва. Тому створювати святкові інтер'єри входило в її обов'язки. Але ж вона могла б зараз грітися біля каміна і потягувати гаряче вино, сидячи в шале де-небудь у Куршевелі, якби її доля склалася інакше. Жінка уявляла собі, що життя подібне до роздоріжжя на залізниці: прямі рейки раптом впираються в поворот, та усе залежить лише  від стрілочника, у який бік перевести ту стрілку: куди вiн вирішить, туди дорога і зверне. Ось і життя Анни в якийсь момент звернуло за стрілкою не в тому напрямку, і тепер їй доводилося справлятися з життєвими труднощами самотужки. Ні, вона не була «самотньою» у звичайному розумінні цього слова, скоріше «розлученою» і «вдовою». З першим чоловіком перебувала у розлученні, а другий передчасно пішов у засвіти, залишивши по собі лише добру пам'ять. Зараз вона коротала вік наодинці, більше ні на що не сподіваючись. Давно минули ті часи, коли хотілося плакати в подушку або лізти на стінку від туги й самотності. Маючи за плечима два шлюби й кілька невдалих романів, Анна нарешті зрозуміла, що ніхто не може піднести їй щастя на блюдечку, а лише вона сама здатна віднайти в собі потрібні баланс почуттів і думок, які дають той довгоочікуваний внутрішній стан щастя, коли ти самодостатня і задоволена життям. Справа ж то, виявляється, не в серці, а в голові. Вона зробила висновки й вирішила більше не думати та не чекати, а просто жити й насолоджуватися своєю творчою роботою.

Тяга до краси проявилася у неї з самого дитинства, коли вона, сидячи одна в затишному куточку комори, уявляла себе принцесою в казковому замку, ховаючись від батьків, які сварилися. Напевно, нещасливе дитинство і наклало свій відбиток на її подальший вибір професії. Спроби сховатися від дійсності в красивому казковому світі породили чудові ідеї щодо перетворення навколишнього простору. Здобувши відповідну освіту, Анна багато їздила світом по роботі,  при цьому вивчаючи архітектуру та стилі різних народів. 

Ви ніколи не замислювалися, чому більшість видатних творчих особистостей самотні або нещасливі в особистому житті? Напевно, тому, що туга штовхає їх на створення шедеврів, і вони віддають увесь свій час виключно роботі. Так сталося і з Анною. Вона мала двох дорослих доньок, які давно залишили батьківське гніздо і добре влаштувалися в житті. А на її долю випав пес Фіма, французький бульдог, подарований на день народження турботливими доньками, щоб мамі не було так самотньо. Ось він і становив її теперішню сім'ю. До нього вона бігла після роботи, поспішаючи вигуляти улюбленого вихованця. Робота і собака становили весь інтерес її життя.

Як творча особистість Анна відбулася вже давно. На її рахунку було безліч завершених проєктів. Вона здобула певну популярність як дизайнерка.За роки роботи з'явилися постійні замовники як від компанії, так і окрім неї. Ось і тепер їй доводилося багато працювати напередодні новорічних свят. Замовлення прикрасити ялинки для своїх чад надходили у величезнiй кількості від особистих постійних клієнтів. Працювати доводилося з ранку до ночі не розгинаючи спини. Все потрібно встигнути в короткий термін до настання Нового року. 

Працюючи в сім'ях олігархів, Анна розмірковувала про те, що сама вона ніколи б не довірила таку важливу подію, як прикрашання ялинки для власних дітей, сторонній людині. Адже в цьому занятті була присутня якась магія! Обирати й прикрашати ялинку слід було тільки всією сім'єю, обов’язково разом із дітьми. Саме це об'єднувало, зігрівало та додавало різдвяний дух у дім. Але кожен проживає власне життя і чинить на свій розсуд. Тож  Анна мовчки робила свою справу, за яку їй платили. А вже фантазією її Бог не обділив! На кожну новорічну ялинку в неї знаходилася нова ідея. Тому її роботи ніколи не були схожими на штампування, а вирізнялися оригінальністю і неповторним стилем. Одна замовниця сказала якось, що будинок ніби наповнився чарами. І це була найвища похвала для дизайнерки!

Потягнувшись до чергової гілки, Анна випадково оступилася, сходи похитнулися. Не звалитися вниз їй допоміг Микола Степанович, який випадково опинився поруч і вчасно втримав драбину. Робітник у готелі, він любив випити, але, не зважаючи на це, справно виконував свої обов'язки й ніколи не отримував нарікань на свою адресу. Він завжди кидався на допомогу на першу ж її вимогу та щоразу пригощав  бутербродом з домашнім салом. Напевно, худенька Анна викликала батьківські почуття у доброго чоловіка, тому він постійно намагався нагодувати її та підтримати.  Ось і зараз Микола Степанович поліз до кишені й по-батьківськи простягнув їй загорнутий у папір бутерброд. Він що, навмисне постійно носив це із собою, щоб запропонувати їй?! Але Анні подобалася його турбота, адже свого батька вона майже не знала. Ïï матір заборонила доньці спілкуватися з улюбленим татом після розлучення. Напевно, з ревнощів заборонила... або від образи на чоловіка... Та яка тепер різниця?! Батько виїхав із міста, щоб не ускладнювати дівчинці життя, а згодом і зовсім зник. Тож Анні завжди бракувало батьківської любові та підтримки. Тому вона з радістю приймала щедру турботу Миколи Степановича.