17. Віка. "Я доведу, що я краща"

Ми з Яном сиділи у вітальні перед увімкненим телевізором, але, здавалося, кожен думав про щось своє. Після того, як я побачила той шматочок листування його з таємничою Златою, мені було вкрай необхідно подивитися весь їхній діалог. Можливо, у контексті все виглядатиме зовсім по-іншому, і я тільки посміюся зі своїх переживань. Звичайно, я могла б дочекатися ночі і тоді залізти в його телефон. Але якщо Ян видалить усе до того, як лягти спати? 

— Щось я хочу спати, — сказала я, вдаючи, що позіхаю.  — Може, підемо в душ, і в ліжечко? 

— Добре, я теж трохи втомився, — погодився він. — А щоб було швидше, душ можна прийняти разом…

 — Ой, я згадала, що мені потрібно перевірити свою пошту, мали скинути один файл, важливий для роботи, — на ходу придумала я. — Давай ти йди, а я приєднаюся за п’ять хвилин…

— Ну добре, — він кивнув і уважно поглянув на мене. — Ти сьогодні якась не така, як зазвичай, Віко. У тебе все добре?

 — Так,  — усміхнулась я. — А що в мене може бути не так? Просто на роботі оті всі звіти, зовсім задовбалася… Але вже скоро все здамо і буде легше…

— Ну добре, — він встав з дивану і усміхнувся мені у відповідь. — Тоді я пішов, і чекаю на тебе за пʼять хвилин.

 — Добре, я швиденько…

Я дійсно взяла свій телефон і зайшла в електронну пошту, вдаючи, що зосереджено шукаю якийсь лист. Але коли почула, що за Яном зачинилися двері ванної, швидко відклала свій мобільний і взяла телефон Яна. Налякано поглядала на двері ванної — раптом він щось забув, чи води немає, чи ще якась непередбачувана ситуація… Але потім почула тихий шум душу, і відразу клацнула на кнопку, що вмикала телефон. Він не був заблокований. Ян знав, що я принципово ніколи не заглядала у його листування. Ми колись давно домовились, що у кожного має бути свій особистий простір, і з тих пір ретельно дотримувалися цієї домовленості. 

До сьогоднішнього дня…

Я швидко знайшла в його контактах на літеру “З” Злату. Перейшла в чат і побачила, що він не видалив останнє листування. Мабуть, до нього було ще якесь, але те, попереднє, вже було видалене. 

Очі швидко бігали по рядках, а серце калатало так сильно, що мало не вискакувало з грудей. 

…"Добре, давай зустрінемось десь о пʼятій, тобі буде зручно? Пришлю геолокацію, знаю одне затишне місце, де нашій розмові ніхто не завадить."

“Добре, п'ята мене цілком влаштовує”...

Потім Ян надіслав їй геолокацію, і на цьому діалог закінчився. Я відчула злість. Добре знала той ресторанчик, куди він запросив цю Злату.  На ту мить я була готова на все. Хотіла піти зараз і тицьнути йому в обличчя той телефон, а потім все ж стрималась. Ні, краще я прийду завтра туди і спіймаю їх на гарячому. Підійду, коли вони будуть цілуватися чи обійматися… Від такої думки мені стало холодно, я вся зіщулилась. 

Ніколи не думала, що опущусь до такого — буду стежити за чоловіком, нишпорити в його телефоні… Але для мене була важливою моя сім’я. Я не хотіла здаватися. Знала, що хочу боротися за Яна, бо я кохала його. Впевнена, що і він кохав мене, а ця Злата… Можливо, вона була тимчасовим захопленням. Я була зобов’язана все це припинити, тим більше, здається, їхній зв’язок був недавнім. Він ще не встиг накоїти якихось дурниць, і я не дам йому цього зробити…

— Віко, ну ти де? — почула я голос Яна з ванної. — Я вже такий чистий… Готовий і тебе трохи помити.

 Я мало не впустила телефон на підлогу. Швидко поклала його на тумбочку — так само, як він лежав з самого початку. 

 — Вже йду, — гукнула, на ходу розстібаючи халат. 

Я мала йому довести, що я краща за ту Злату…