16. Коханий — вже колишній…

Злата

— Арс написав мені, щоб я привезла йому ключ, — сказала я, коли ми з Яном лише прокинулися і ще лежали в ліжку.  — Він свого десь загубив. 

— Цікаво, що ж то була за ніч, що він навіть ключа загубив, — Ян усміхнувся.

— Трохи хвилююся за нього, — я зітхнула. — Він іноді поводиться нерозважливо. Але ж я не можу бути йому нянькою? Він дорослий хлопчик. 

— Не можеш і не будеш, — впевнено сказав Ян, обіймаючи мене і пригортаючи до себе. —  Давай я сам відвезу йому ключ. 

— А ви точно не посваритесь? Чи не поб’єтесь… Я не хочу визволяти тебе з поліції! Давай поїдемо разом, добре? 

— Ну гаразд, — погодився Ян. — Разом так разом. Коли поїдемо? 

— Він мав повернутися о восьмій, а зараз пів на восьму, то можна зараз покінчити з цим і далі вже не думати, що і як. Тобі ж на роботу пізніше? 

— Так, мені на одинадцяту, — кивнув він. — Тоді давай так і зробимо. 

Чесно кажучи, повідомлення Арса здались мені якимись дивними. Може, він був п'яний, адже сидів цілу ніч у барі? Сподіваюся, він нічого не накоїв і не вліз ні в які неприємності…

Я швидко зібралася, поклала в сумку ключ і телефон, і ми вийшли з квартири. Поки їхали до нашого будинку, я постійно поглядала на Яна і раділа, що тепер ми можемо бути разом, не криючись. Це було таке чудове відчуття! 

— А Віка як сприйняла твоє рішення? — запитала я. 

— Плакала, — він зітхнув. — Мені шкода її, вона хороша людина і дійсно дуже добре підтримувала мене всі ці роки… Але ми все зробили правильно, — він обійняв мене.

— Може, вона когось зустріне, і теж буде щаслива, — сказала я.  — В будь-якому разі, ми вчинили чесно, нічого не приховували і не обманювали їх. 

— Так, я сподіваюся на це…

***

Коли ми вийшли з машини і піднялись до нашої квартири, я ніде не зустріла Арса. Може, він усе ж знайшов свого ключа? Я подзвонила в двері, але ніхто не відчинив. Тоді дістала власний ключ і відчинила двері. Вже був початок дев’ятої, і в моїй душі заворушилася легка тривога. 

Квартира була порожньою, такою, як я її залишила вчора ввечері. Арс тут точно після мене не встиг побувати, бо скрізь був ідеальний порядок. 

— Здається, в Арса якісь проблеми, — повернулася я до Яна, що зайшов слідом за мною.  — Зараз наберу його. 

— А може, навпаки, в нього все добре і він зараз з якоюсь жінкою, — припустив Ян.

— Ну, запитаю, якщо він не збирається зараз приїздити, то залишу ключа сусідці і поїдемо додому, — сказала я, шукаючи в контактах номер Арса. 

Він там у мене досі був записаний як “коханий”, і я відвернулася, щоб Ян того не побачив. Потім перейменую його. Чи зовсім видалити? Ні, якось неправильно…

Гудки йшли, а Арс не відповідав. І вже під самий кінець, коли виклик от-от мав перерватися, я почула його голос: 

— Алло? Злато? Я вже майже піднявся….

І дійсно я почула кроки по сходах, а за мить Арс прямо в учорашньому одязі зайшов до квартири. Дивився на мене і Яна…

— Я привезла тобі ключі, — сказала я, щоб перервати незручне мовчання. 

— Дякую, — похмуро сказав він і простягнув до мене долоню. 

— У тебе все добре? Де ти був? — запитала я.  — Я поїхала ще ввечері, думала, ти повернешся додому…

— Я ж сказав, що повернусь зранку, — він знизав плечима. — Був у жінки. Поїхав до неї з бару.

Я закусила губу. Отже, він так легко знайшов мені заміну. Втім, чого чекати від людини, яка зраджувала мені й раніше. 

— Що ж, я рада, що ти живий і здоровий, — сказала я, передаючи йому ключ. — Тоді не будемо тебе затримувати. Відпочивай. Поїдемо? — я повернулася до Яна. 

— Поїхали, — погодився Ян.

Арс же відімкнув двері і сказав, не обертаючись до мене:

— Прощавай, Злато.

Мені якось язик не повернувся сказати йому “прощавай” у відповідь.

Тому я пробурмотіла:

— Щасти тобі, якщо щось треба, мій номер ти знаєш…

І майже вибігла з квартири. Щоки горіли, почувалася дуже некомфортно... 

Коли ми вже вийшли з під’їзду, Ян взяв мене за руку і сказав:

— Це нормально, що тобі неприємно…

— Ну, я думала, що він когось собі знайде, але все ж не в той самий день, коли я пішла…

— Це був просто секс, це не значить, що він прямо когось знайшов, — Ян знизав плечима.

— Все одно не кожен би так вчинив, я думаю, що ти не побіг би в такій ситуації шукати першу-ліпшу…. — я замовкла, бо я на язик проситися хіба нецензурні слова.  — Ти б так точно не вчинив…

Ян

— Обожнюю тебе, — я почав цілувати її ще в машині. Ми тільки-тільки приїхали з побачення в кінотеатрі, прямо як якась молода парочка. 

— І я тебе, — Злата широко усміхнулась. — Зараз думаю, чому ми в молодості були такі дурні, втратили стільки часу…

— Головне, що ми виправили свої помилки, — я все ж відірвався від її губ і зазирнув їй в очі. — Ти найкраща… Хочу додому, ходімо? Тепер це наш спільний дім.