16. Арс. "Якщо я колись зробила тобі боляче..."

Коли я підготував закуски і вино, і вже обрав фільм, то вирішив піти за Златою. Тихо підійшов до кабінету, прочинив двері і помітив, що вона дивиться в телефон, здається, навіть щось у нього пише… Певно, щось по роботі. 

Я пройшов до кабінету, але щойно Злата почула, що я зайшов, вона тут же відклала телефон і обернулася до мене. 

— Вибач, я трохи захопилася, — сказала вона. — Ти, мабуть, зачекався, поки я все завершу…

— Все добре, — я підійшов ближче, нагнувся до неї і чмокнув в губи. — Але я скучив…

— Я теж, — відповіла вона, ніби трохи почервонівши. — Ходімо, будемо відпочивати. Все-таки, працювати з дому не завжди добре, бо іноді втрачаєш лік часу…

— Добре, — я взяв її за руку і потягнув до себе, вже за мить вона опинилась в моїх обіймах і я зазирнув їй в очі. — Заклопотана ти теж дуже спокуслива, Злато…

— Пам’ятаєш, як ти заважав мені готуватися до державних екзаменів? — усміхнулася вона. 

— Ми були такі безшабашні, — він провів долонями по моїй талії. — Тоді мені було так мало тебе… Завжди мало.

— Добре, що зараз ми помирилися, і вже не будемо повторювати колишніх помилок, — сказала вона, усміхаючись. — Потрібно зробити все можливе, щоб в нас  все було добре…

Мені хотілось би вірити в це, хотілось би, щоб все дійсно було так. Я сам пообіцяв собі, що буду довіряти Златі і що пробачу її. Мені навіть здавалось, що я вже нарешті пробачив. Цей камінь ніби дійсно впав з моїх плечей і тепер навіть дихалось інакше.

— У нас все добре, і буде добре, — відповів я, торкаючись долонею її щоки. — Я дуже сильно кохаю тебе, ніколи нікого не кохав, окрім тебе, Злато…

— Ти дуже хороший, — вона легенько поцілувала мене. — Тепер все буде інакше, ось побачиш… Може, нам народити дитину? 

— Ти дійсно готова спробувати ще? — я був щасливий чути ці слова. — Я, само собою, тільки за.

— Так, звичайно, я дуже цього хочу, — сказала вона.  — Якщо не вийде, то можна спробувати ЕКЗ…

— Це правильно, — я кивнув. — В нас вийде, ось побачиш. Не одним, так іншим способом. Все буде добре…

***

Коли фільм майже закінчився я почав гладити Злату по талії і ніжно цілувати її шию. 

Певно, мені більше не потрібні ритуали… Я зможу переступити через це. 

Я відірвався від її шиї і зазирнув в очі:

— Я кохаю тебе більше за все на світі… — прошепотів, не відводячи від неї погляду. 

Це правда. Я можу пробачити, можу переступити через минуле, бо все ще кохаю її так само сильно, незважаючи ні на що. 

— Я теж тебе кохаю, — сказала Злата. 

Я дивився їй в очі і вірив у її слова. Вона б не стала обманювати, вона не вміла так гарно обманювати, не могла вміти.

Я прикрив очі і подався вперед, до її губ. Торкнувся ніжно-ніжно, намагаючись передати через поцілунок все те, що відчуваю до неї. 

Відповідаючи на поцілунок, Злата обняла мене так сильно, немов боялася, що я можу кудись зникнути. 

— Кохаю, — прошепотів знов, відірвавшись від її губ і подивившись на неї.

А потім встав з дивану, потягнувши її за собою за руку.

— Я ніколи не покину тебе, — раптом прошепотіла вона. 

— Я теж ніколи тебе не покину, — відповів я, притягуючи її до себе і обіймаючи.

Мені хотілось відчувати її поруч, хотілось торкатися її, пестити, робити так, щоб вона думала тільки про мене… Певно, моїм єдиним сильним бажанням зараз було саме це… Щоб Злата дійсно думала тільки про мене, і ні про кого іншого. Минуле врешті-решт залишиться в минулому, я маю відпустити ту ситуацію прямо зараз.

— Я рада, що ми поговорили про все, — Злата зазирнула мені в очі. — Це дуже мені допомогло. Може, ми не будемо більше ходити до психолога? 

— Чому? — я не відводив погляду від неї. — Чому у мене таке враження, що ти боїшся? Чого ти боїшся, Злато?

 — Я не боюся, просто мені хочеться забути те все, а не постійно прокручувати знову й знову….

— Але забути — це не вирішити проблему, — я зітхнув. 

— Часом коли починаєш вирішувати одну проблему — з’являються нові, — вона зітхнула. 

— Але якщо ми кохаємо одне одного, то все вирішиться на користь, — вперто сказав я. — Ми зможемо все вирішити, а не мати таємні образи і тягнути їх за собою все життя.

— Якщо це дуже важливо для тебе, тоді так, мабуть, ти маєш це зробити, — вона уважно дивилась на мене. — Може, колись ти все ж зізнаєшся, які в тебе таємні образи, про які ти не готовий говорити? 

— Може, — погодився я, торкаючись губами її шиї, не цілуючи, просто торкаючись. — Пробач, що в тебе такий поганий чоловік, Злато…

— Я кохаю тебе, — відповіла вона. — Власне, кажуть, що ми вибирааємо собі пару не за достоїнствами, а за недоліками. Бо ідеальних людей не буває. Якщо в цієї людини такі недоліки, з якими ми можемо змиритися, тоді є шанс на щасливе життя разом…

— Я приймаю тебе, — я провів кінчиками пальців по її щоці, прибираючи пасмо волосся, яке спало їй на обличчя. — Для мене ти ідеальна, бо це ти.