15. Злата. "Час і місце вибери сам"

Чи кохаю я Арса? Якби мене спитали про це місяць тому, чи хоча б два тижні, то я без сумнівів відповіла б, що, звичайно, кохаю. А тепер у мою голову закралися думки про те, що, можливо, я сама переконала себе в своїх почуттях до нього. І потім повірила у це. Щоб витіснити зі свідомості образ Яна. 

Повернувшись додому після сеансу, я сказала Арсові, що мені треба попрацювати над ілюстраціями до чергової дитячої книги. Я співпрацювала з видавництвом, і мені подобалась ця робота. По-перше, мені не треба було сидіти в офісі, я могла працювати з дому. А по-друге, я дуже любила малювати для дітей. Іноді мені здавалося, що я й сама, незважаючи на свій цілком дорослий вік, у глибині душі залишаюся дитиною, яка вірить в диво. 

Але як тільки я почала працювати, прийшло перше повідомлення від Яна…

***

"Але вони і так страждатимуть. Бо ми їх не кохаємо…” — прочитала я. І саме цієї миті до кімнати зайшов Арс, змусивши мене швидко сховати телефон. Почувалася так, немов мене спіймали на гарячому. 

— Ти як? Все добре? — він поставив мені на стіл чашку кави і маленьку піалку з печивом. 

— Так, все чудово, — усміхнулась я. — Думаю, десь за годину закінчу цю роботу, і ми зможемо подивитись якийсь фільм. 

— Ти дуже багато працюєш, — він торкнувся долонями моїх плечей і почав їх легенько розминати. — Вся напружена… А вдома треба відпочивати.

— Знаєш, як сказав хтось із відомих людей: “Знайди собі справу для душі — і тоді тобі більше ніколи не доведеться працювати…” — відповіла я. — Мені подобається малювати, я кайфую від цього. Хоча ти правий, спина вже трохи болить, певно, треба записатися на масаж…

— Знаю, — він чмокнув мене в щоку. — Але здоровʼя теж важливе, так. Хочеш, я сам тебе запишу? Зараз подзвоню тій масажистці, до якої ми ходили пару місяців тому. Доробляй що тобі треба, а я підготую вино та закуски для перегляду фільму.

— Добре, буду дуже вдячна, — сказала я. — Ти такий милий, Арсе, мені пощастило з тобою.

— Я дуже сильно кохаю тебе, Злато, сподіваюсь, ми з тобою через все це пройдемо і будемо щасливі, — він на мить обійняв мене, але майже одразу відсторонився. — Добре, не буду заважати, піду обирати фільм і готувати закуски. 

— Я швидко, — сказала я, відчуваючи докори сумління, що він піклується про мене, а я тим часом…

“Ні, не буду відповідати”, — подумала, коли двері за Арсом зачинились. Зосередилася на роботі, але вже за п'ять хвилин рука знову потягнулася до телефону. 

“Я маю написати це. Одне речення, і все”, — виправдовувала я себе. 

“Я кохаю свого чоловіка”, — написала я і вже збиралася відправити, але потім стерла повідомлення. 

Він все одно не залишить мене у спокої. Мені треба не писати йому це, а сказати віч-на-віч. І відмовитися від цих сеансів. Якщо Арсові так горить те самопізнання, знайдемо іншого спеціаліста. Так, я це й зроблю.

Я швидко написала:

“Мабуть, ти маєш рацію, нам треба зустрітися і розставити всі крапки над “і”.

Відправила тут же, поки не встигла передумати…

Він прочитав повідомлення одразу, і так само одразу почав писати відповідь. А вже за пару секунд я отримала його повідомлення:

"Назви зручний час і місце, я приїду."

“Завтра, — написала я. — А час і місце вибирай сам, бо я не знаю, коли ти вільний. У мене з цим простіше.”

"Добре, давай зустрінемось десь о пʼятій, тобі буде зручно? Пришлю геолокацію, знаю одне затишне місце, де нашій розмові ніхто не завадить."

“Добре, п'ята мене цілком влаштовує”, — відповіла я, подумавши, що Арс ще буде на роботі. 

А я довго не затримаюся, лише поясню Яну всю ситуацію, що не хочу руйнувати шлюб, що кохаю Арса і через те нам з Яном краще не контактувати. Час лікує все, і, думаю, скоро ми забудемо одне про одного…