14. Ян. Я не хочу, щоб тобі було погано

Коли Арс повернувся і сів біля неї, я відчув роздратування. Ще мить тому біля неї сидів я, я торкався її руки, я, а не він. 

Це були неправильні думки і неправильні дії, я ж сам собі казав, що більше не маю грати в ці ігри, але коли вона була так близько, я просто не міг зупинитись. 

Щоб відволіктись від цього, я запропонував їм ще одну психологічну гру, а ближче до кінця сеансу нагадав, що надішлю нові завдання:

— Отже, як і минулого разу, я надішлю вам завдання на телефон, — сказав я, подивившись на Злату. — Коли будете їх виконувати, думайте про свою кохану людину, спробуйте її зрозуміти. 

Злата швидко глянула на мене і відвела погляд. 

— Добре, — відповіла ніби байдужим голосом, хоча я відчував, що насправді вона хвилюється. 

— Мені допомогло попереднє завдання, — несподівано промовив Арс. — Коли я прибирав речі Злати, то багато чого згадав з нашого минулого. Це були хороші спогади, — він взяв її за руку, і я мимоволі підтиснув губи. — У нас зі Златою дуже багато хороших спогадів.

— Так, — сказала Злата, все ще не піднімаючи очей. — Дійсно, у нас багато хороших спогадів. 

— Це хороший знак, — я кивнув, хоча насправді мені зовсім не сподобалась така відвертість від її чоловіка. — Продовжуйте в тому ж дусі. Головне будьте чесними з собою, — я знову поглянув на Злату. — Визнайте правду, визнайте те, чого ви насправді хочете, так стане набагато легше бачити, як саме треба вчинити.

— Скільки всього у нас буде сеансів? — запитала вона. 

— Поки ви не розберетесь в своїх стосунках і почуттях, — я знизав плечима. — Але, само собою, вас ніхто не змушує. Ви ж приходите сюди по своїй волі, хіба ні? 

— Але, здається, ми вже помирилися і не маємо більше проблем, — Злата поглянула на Арса, ніби чекаючи його рішення. 

— Навіть не знаю, — він зітхнув. — Я дійсно почуваюсь краще, але ці завдання мені допомагали…

Я ледь стримався, щоб не закотити очі. Чого точно не очікував, так це цього. Саме Арс, її чоловік, хоче продовжувати ходити сюди. Але тримати Злату силою я теж не збирався. 

Якщо вона не хоче більше мене бачити — я не буду навʼязуватись.

— Це має бути вашим спільним рішенням, — врешті-решт відповів я. — Тому подумайте про все і вирішіть. 

— Добре, ми поговоримо і тоді скажемо вам, що вирішили, — Злата подивилася на мене. Я прочитав у її очах щось, схоже на страх. 

Я хотів би ще поговорити з нею, але якщо скажу щось зайве, певно, можу себе видати…

— Тоді так і зробимо, — врешті-решт відповів я. — Чекатиму на ваше рішення, номер адміністраторки ви знаєте…

***

Коли минуло півгодини після сеансу і я вже виїхав додому, поки стояв на світлофорі, дістав мобільний і написав Златі:

"Я не хочу, щоб тобі було погано, але я дуже сумую за тобою. Далі приймай рішення сама, я своє сказав. Сподіваюсь, ти там в порядку. Пробач, якщо зробив щось не так, але я дійсно дуже сумую…" 

Відповідь від неї прийшла дуже швидко. Так, немов Злата чекала, що я їй напишу. 

“Тоді ми розійшлися, бо ти не любив мене…”

Я прочитав це повідомлення і зітхнув. 

Злата… Я тоді божеволів від неї. Але я все одно любив свободу. Для мене свобода була важливішою за будь-що. Я і зараз люблю свободу, але…

"Тоді я злякався. Страшно відчувати, що ти ось-ось втратиш свободу…" 

“А тепер не боїшся її втратити?” — відписала вона. 

"Коли побачив тебе, зрозумів, що я її і не мав… Дивне відчуття, але не в плані, що погане. Я просто ніби отримав шматочок пазлу, якого не вистачало, не знаю, як пояснити…"  — відповів я. 

Хтось позаду посигналив і я поїхав: зелений вже давно загорівся.

Я вирішив припаркуватись на узбіччі, щоб полистуватися зі Златою, бо це була дуже важлива розмова.

Якраз цієї миті надійшло нове повідомлення від неї:

“У мене теж якесь таке відчуття… Немов і не було тих десяти років. Але я розумію, що це неправильно. Ми маємо це припинити…”

"Я сказав, що прийму будь-яке твоє рішення, Злато. Якщо ти захочеш все припинити — я припиню, бо хочу, щоб тобі було добре. Тому і сказав, щоб ти подумала, чого ти сама насправді хочеш." 

“Якби в мене не було Арса, а в тебе дружини, це було б, можливо, інше рішення. Але я не хочу, щоб вони страждали через мене…”

 "Але вони і так страждатимуть. Бо ми їх не кохаємо…" — я відправив це повідомлення швидко, не давши собі подумати над ним…

Як ви гадаєте, що відповість Злата? 

Додавайте книгу в бібліотеку і підписуйтесь на автора, щоб нічого не пропустити! Попереду багато цікавого!

Продовження - вже завтра о 22.00!