13. Злата. Подумай про те, чого ти насправді хочеш.

Я відчувала роздратування. На що він сподівається? Що я у всьому зізнаюся Арсу? Але ж у нас вже все налагодилося. Навіщо знову починати спочатку? 

— В якому значенні “секрети”? — я подивилася Яну в очі. Очікувала, що він скаже щось, що допоможе перевести розмову в жарт або розповісти про якісь дрібниці, наприклад, що я занизила ціну, розповідаючи про свої покупки. 

— В найпрямішому. Але, я бачу, що ви ще не готові до цього, — він щось записав у свій блокнот, а потім знову подивився на нас з Арсом. — Добре, у мене є одна ідея. Арсе, вийдіть на хвилин пʼять-десять, ми вас потім покличемо. 

— Добре, — Арс встав з крісла раніше, ніж я встигла щось сказати, і пішов до виходу.

Навіщо він це робить? Спеціально провокує мене? Але я вирішила не піддаватися. Буду наполегливо стояти на своєму. 

Коли Арс покинув кабінет, прикривши за собою двері, Ян несподівано встав зі свого стільця. Обійшов стіл і сів поруч зі мною. Зазирнув мені в очі, а потім торкнувся кінчиками пальців моєї руки.

— Навіщо ти все це робиш? — спитала я пошепки. 

— Дай мені ці пару хвилин, — відповів він тихо, переплітаючи наші пальці. — Будь ласка…

Моє серце забилося так сильно, що здавалося, його міг чути навіть Ян. Я не думала, що так реагуватиму на звичайний дотик. Думала, що все давно в минулому. Але навіщо себе обманювати, ще тоді, коли він надіслав мені своє фото, я зрозуміла, що нічого не закінчилося…

— Я не зможу забути, — врешті-решт тихо сказав Ян.

— Але ти одружений, — я торкнулася обручки на його правій руці.  — Ти не любиш свою дружину? Хочеш усе зруйнувати? 

— Я думав, що зможу… Забути. Я хотів цього, правда. Але тепер впевнений, що ні, Злато, я не зможу, — він поклав свою руку поверх моєї. — Давай зустрінемось. Без нього. Можеш не відповідати одразу, — він підніс мою руку до своїх губ і легенько торкнувся її. — Як довго я не торкався тебе…

Я мовчала. Інстинкт самозбереження немов відключився. Більше за все мені зараз хотілося, щоб ця мить тривала якомога довше. 

— Це неправильно, — самими губами промовила я, але так і не змогла вивільнити руку з його руки. 

— Я не здамся, — відповів Ян, але руку мою все ж відпустив і встав з крісла. Сів на своє місце і уважно поглянув на мене. — Обіцяю, що більше не зроблю цього. 

Я дивилася на нього і розуміла, що якби він зараз узяв мене за руку і повів з цього кабінету, то я пішла б за ним, як загіпнотизована, наплювавши на все. Але Арс… Згадала про нього, і тут же відчула докори сумління. Він так кохає мене. Я не можу обманювати його. 

— Ти робиш велику помилку, — тихо сказала я до Яна. 

— Навпаки, — не погодився Ян. — Зараз я вперше за довгий час все роблю правильно… Але я дам тобі час. 

— Час на що?  — запитала, відчуваючи, що всередині все обмирає. А я сподівалася, що він усе зрозумів і не буде більше провокувати мене. Але, мабуть, я просто забула, який він, Ян. Він ніколи не здавався, навіть якщо знав, що діє собі на шкоду. Я подумала, що, можливо, з віком він став обачнішим, але, видно, помилялася…

— Подумати про те, чого ти насправді хочеш, Злато, — він все ще дивився на мене, але потім ми почули стукіт у двері і обоє здригнулися від цього…

Дуже хвилюючий момент, чи не так? Як ви гадаєте, чи Арс зараз про щось здогадається? 

Обов'язково додайте книгу до бібліотеки, щоб нічого не пропустити!

Продовження - вже завтра, як завжди о 22.00!

А якщо ви зараз ще хочете почитати щось цікаве, то скористайтесь останніми годинами знижки на наші з Владою Холод романи "Я, ти і знову я" ( молодіжна проза, романтична еротика, тільки сьогодні до кінця дня її можна купити зі знижкою 20 %) та "Фантазії мого президента" ( дуже чуттєва історія про клуб, де грають на бажання)

Приємного читання вам та позитивних емоцій від книг!