13. “Якщо кохання вже немає…”

Злата

Ніколи не думала, що таке станеться. От уже точно кажуть, що ні від чого не можна зарікатися. Як тяжко я переживала зраду Арса, а тепер вийшло, що сама його зрадила. Чи шкодувала я про це? Ні. Весь наш шлюб з самого початку був помилкою, я сподівалася за його допомогою забути Яна… Але зрозуміла це тільки зараз.

Було якось не по собі, що я не можу прямо сьогодні про все розповісти, доведеться прикидатися, що все так, як раніше. Але, мабуть, треба було якось підготувати Арса до тієї неприємної новини, що я вирішила піти від нього. Все-таки він хороший, він багато зробив для мене. Я не зможу отак просто відкинути його, як якийсь непотріб…

— Привіт, я вдома, — сказала я, заходячи до квартири. 

— Привіт, — він підійшов до мене і обійняв мало не з порогу..

— Вибач, що затрималася, я зустрічалася з подругою, — відчула, що червонію, все ж, я не любила брехні. 

— Все добре, — він торкнувся губами моєї щоки. — Сподіваюсь, у тебе ще є сили на маленьке побачення, хай і вдома. Я дещо підготував.

— Справді? — я вдала здивування. — Це дуже мило!

— Давай допоможу, — він повернув мене до себе спиною і допоміг зняти пальто, а потім повісив його в шафу.

— Дякую, — я відчувала себе трохи не в своїй тарілці, і від цього мій голос став якимось надто бадьорим. — А що святкуємо? Якісь успіхи на роботі? 

— Ні, просто проводимо час разом, я кохаю тебе.  Піду дістану вино, воно в холодильнику, а ти проходь до вітальні, — на цих словах Арс пішов з передпокою.

Я зітхнула і пішла до вітальні і побачила, що він приготував фрукти і закуски, і навіть свічки запалив. Легше було б, певно, якби це був якийсь звичайний вечір. Але я не могла сказати Арсу, що не хочу усієї цієї романтичної атмосфери. Можливо, все ж краще сказати йому прямо зараз? 

За пару хвилин Арс повернувся з вином і налив його в келихи, які також вже стояли на столику. 

Потім він присів біля мене і увімкнув телевізор:

 — Подивимось щось романтичне? 

— Так, давай, — відповіла я. 

Він обрав якусь романтичну історію про перші побачення і увімкнув її, а потім підняв келих і подивився на мене:

— Злато, я хочу, щоб ти була щаслива зі мною.

— Ти дуже хороший, — сказала я. — Я теж хочу, щоб ти був щасливим…

— Я кохаю тебе, — він зазирнув мені в очі. — Більш за все на світі кохаю тебе…

— Ти якийсь дивний, точно нічого не трапилося? — запитала я, уважно дивлячись на нього. 

— Ні, — він похитав головою і торкнувся кінчиками пальців моєї руки. — Просто подумав, наскільки я все ж помилився, коли зрадив тобі. Мені дуже шкода, я шкодую про це рішення кожен день. 

— Але з якої причини ти це зробив? — запитала я. Подумала, раптом він теж у когось закохався, тоді йому буде легше пережити наше розставання. Зараз я була б рада почути, що у нього є інша…

— Зараз ще не час про це говорити, — він поцілував мою долоню, а потім зазирнув мені в очі. — Але я хочу, щоб ти знала, що я ніколи нікого окрім тебе не кохав і не покохаю. 

Мені стало сумно. 

 — Я знаю, — сказала я. — Це те, за що я завжди буду тобі вдячна. 

Він торкнувся долонею моєї щоки і продовжував дивитись прямо в очі:

— Можна поцілувати тебе? 

— Ти все ж якийсь дивний сьогодні, — сказала я. 

— Можна? Чи ні… — він не відводив від мене погляду. 

— Так, — сказала я, зовсім розгубившись. 

Арс подався вперед і торкнувся губами моїх губ. Ніжно-ніжно, так, ніби боявся, що я зараз втечу або зникну, якщо він буде хоч трохи більш наполегливим.

Його вільна рука торкнулась моєї талії, а інша все ще лежала на моїй щоці, мʼяко її погладжуючи.

Я відповіла на поцілунок, але думала у цей час тільки про Яна. Я хотіла зараз бути поруч із ним. Хотілося, щоб пошвидше закінчилися всі ці з'ясування стосунків, і ми могли б спокійно і не криючись жити разом. 

Арс тим часом все ж пірнув долонею під мою кофтинку і почав гладити мене прямо по голій шкірі. Знов відірвався від моїх губ, а потім, не дивлячись на мене, торкнувся губами моєї шиї…

Арс

— Я щось не дуже добре почуваюся, — сказала вона, вивільняючись із моїх обіймів. — Може, краще піду полежу… Вибач…

Невже я програв? Програв, навіть не почавши битву, програв, тільки дізнавшись, що вона знов мені зраджує?

— Злато, — я взяв її за руку, не відпускаючи далі. 

Дивився їй в очі і хотів побачити там хоч якісь почуття до мене, хоч якусь надію.

— Я кохаю тебе…

— Арсе, — сказала вона. — Я не хочу тебе обманювати. Мені треба було піти ще тоді, коли я про все дізналася…

Значить, так? Вона буде все пояснювати моєю зрадою?

Я стиснув губи, хотілось багато чого сказати… Вона ж теж далеко не свята, і тим не менш…