11. “Вони просто нас не кохають…”

Арс

— Ви мене не знаєте… — почув я схвильований жіночий голос.  — Мене звуть Віка. Я хочу попередити вас, що ваша дружина вас зраджує…

Коли я почув ці слова, то на мить просто застиг на місці. Відкрив рота, щоб щось сказати, але підходящих слів не знаходилось. Але врешті-решт я все ж взяв себе в руки: можливо, це просто якийсь розіграш, чи щось подібне. Злата в шлюбі ніколи мені не зраджувала… Ніколи.

— Я вам не вірю, моя дружина кохає мене, — врешті-решт відповів я. 

— У мене є фото… Але, мабуть, краще про це говорити не по телефону. Давайте десь зустрінемось? — запитала вона. 

— Давайте, — погодився я. — Не будемо відкладати це в довгий ящик, де ви зараз?

— Я в машині біля ресторану італійської кухні, — сказала вона. — Можу під’їхати, куди вам буде зручно. 

— Добре, тоді зараз скину геолокацію, тут і поговоримо…

***

Я скинув їй адресу невеличкого кафе біля мого офісу, і незнайомка, яка представилась Вікою, зʼявилась у кафе доволі швидко. 

Одразу, як побачив цю симпатичну біляву жінку, зрозумів, що вона когось шукає, і підняв руку, звертаючи на себе увагу. 

Вона підійшла і сіла за столик поруч зі мною.

— Ви Арсеній, правильно? — запитала, уважно дивлячись на мене. 

— Так, — кивнув я. — А ви — Віка?

— Це моє ім’я, — вона усміхнулась. — Вибачте, що так сумбурно говорила з вами по телефону, я дуже хвилювалася. 

— Ви сказали, що у вас є якісь фото, — я зітхнув.

— Так, — вона дістала з сумочки телефон і відкрила галерею. — Ви з дружиною відвідували психолога. Ян — мій чоловік. Я випадково прочитала їхнє листування, де вони домовлялись про побачення…

Вона простягнула мені телефон. 

Коли я побачив фото, де Ян цілує і обіймає мою дружину, всередині все немов закипіло. Я стиснув зуби і почав гортати фотографії. Кожна наступна здавалась мені ще гіршою за попередню, здавалось, це ніколи не закінчиться але врешті-решт я переглянув усе і віддав їй телефон:

— Перешлете мені ці фото? 

— Я спершу хотіла підійти до них там, у ресторані, — схвильовано сказала вона. — Але не наважилася. Я кохаю свого чоловіка. Мені важливо зберегти наші стосунки. Я не знаю, що робити…

— Але він вам зраджує, — я зітхнув. — Який сенс зберігати такі стосунки?

— Раптом це лише якийсь короткочасний порив? — вона подивилась на мене. — Якщо ви поговорите зі Златою, то, може, вона зрозуміє, що робить дурниці? Я думаю, ваша дружина теж хоче зберегти шлюб, інакше ви б не ходили до сімейного психолога…

— Він давав мені дивні завдання, а вона свої завдання приховувала, — замислено сказав я. — Вони одразу щось задумали, зараз, якщо зібрати всі шматочки пазлів, я це чітко бачу. Щодо психолога… Ми ходили туди через мої ритуали, — я подивився на Віку. — Злата… Вона не вперше мені зраджує. Це як мінімум вдруге.

— Що ви будете робити з цими фото? — Віка дивилася на мене насторожено. 

— Не знаю, — чесно відповів я. — Але думаю, буде справедливо, якщо вони будуть не тільки у вас.

— Звичайно, я їх вам скину, але мені б хотілося бути впевненою, що ви не накоїте якихось дурниць, — вона раптом торкнулась моєї руки. — Вам треба спершу заспокоїтися і добре все обміркувати, не діяти згаряча. 

— Я кохаю свою дружину більше за все на світі, — я зазирнув їй в очі. — Думав, що нарешті в нас все налагодиться… Що я пробачу її.

— Я теж дуже кохаю свого чоловіка, — раптом я побачив на її очах сльози. — У нас все було добре, ми не сварилися жодного разу… Збиралися поїхати у відпустку, планували народження дитини. Я не можу повірити, що все це правда, що він за моєю спиною зустрічається з іншою… Але я бачила їх на власні очі.  Вони пішли з того клятого ресторану, тримаючись за руки…

— Моя дружина поводилась дивно, коли побачила його, — згадав я. — Все почалось ще тоді, коли ми тільки прийшли на перший сеанс… Після сеансу вона хотіла відговорити мене від його консультацій. А на останньому сеансі… — я закусив губу. — Чорт, що вони робили ті пʼятнадцять хвилин, коли випровадили мене з кабінету?

— Я нічого не розумію, — Віка похитала головою. — Чому вони це зробили? Невже їм просто бракує гострих відчуттів? 

— Моя дружина ніколи не була ризиковою і не шукала подібного, — не погодився я. — Тут щось інше. 

— Ви сказали, що вона вже зраджувала вас… Як ви дізналися про це?.. 

Арс 

— Це було напередодні нашого весілля, — я зітхнув. — Я бачив її з якимось хлопцем, вони цілувалися… Я побоявся підійти, думав, якщо зроблю це, то все зруйнується. Коли той хлопець поліз руками під її кофтинку, я пішов і не став дивитись далі…

— Але вона вийшла заміж за вас, значить, кохала вас, — сказала Віка замислено. 

— Якби кохала, то не змогла б тоді зрадити, — похмуро відповів я. 

— А ви не запитали її про те, хто був той хлопець? 

 — Тоді я вирішив, що буду мовчати про ту ситуацію. Вирішив дати їй подумати і обрати когось з нас самій, щось таке, — я зітхнув.