Злата
Чи кохаю я Арса? Якби мене спитали про це місяць тому, чи хоча б два тижні, то я без сумнівів відповіла б, що, звичайно, кохаю. А тепер у мою голову закралися думки про те, що, можливо, я сама переконала себе в своїх почуттях до нього. І потім повірила у це. Щоб витіснити зі свідомості образ Яна.
Повернувшись додому після сеансу, я сказала Арсові, що мені треба попрацювати над ілюстраціями до чергової дитячої книги. Я співпрацювала з видавництвом, і мені подобалась ця робота. По-перше, мені не треба було сидіти в офісі, я могла працювати з дому. А по-друге, я дуже любила малювати для дітей. Іноді мені здавалося, що я й сама, незважаючи на свій цілком дорослий вік, у глибині душі залишаюся дитиною, яка вірить в диво.
Але як тільки я почала працювати, прийшло перше повідомлення від Яна…
***
"Але вони і так страждатимуть. Бо ми їх не кохаємо…” — прочитала я. І саме цієї миті до кімнати зайшов Арс, змусивши мене швидко сховати телефон. Почувалася так, немов мене спіймали на гарячому.
— Ти як? Все добре? — він поставив мені на стіл чашку кави і маленьку піалку з печивом.
— Так, все чудово, — усміхнулась я. — Думаю, десь за годину закінчу цю роботу, і ми зможемо подивитись якийсь фільм.
— Ти дуже багато працюєш, — він торкнувся долонями моїх плечей і почав їх легенько розминати. — Вся напружена… А вдома треба відпочивати.
— Знаєш, як сказав хтось із відомих людей: “Знайди собі справу для душі — і тоді тобі більше ніколи не доведеться працювати…” — відповіла я. — Мені подобається малювати, я кайфую від цього. Хоча ти правий, спина вже трохи болить, певно, треба записатися на масаж…
— Знаю, — він чмокнув мене в щоку. — Але здоровʼя теж важливе, так. Хочеш, я сам тебе запишу? Зараз подзвоню тій масажистці, до якої ми ходили пару місяців тому. Доробляй що тобі треба, а я підготую вино та закуски для перегляду фільму.
— Добре, буду дуже вдячна, — сказала я. — Ти такий милий, Арсе, мені пощастило з тобою.
— Я дуже сильно кохаю тебе, Злато, сподіваюсь, ми з тобою через все це пройдемо і будемо щасливі, — він на мить обійняв мене, але майже одразу відсторонився. — Добре, не буду заважати, піду обирати фільм і готувати закуски.
— Я швидко, — сказала я, відчуваючи докори сумління, що він піклується про мене, а я тим часом…
“Ні, не буду відповідати”, — подумала, коли двері за Арсом зачинились. Зосередилася на роботі, але вже за п'ять хвилин рука знову потягнулася до телефону.
“Я маю написати це. Одне речення, і все”, — виправдовувала я себе.
“Я кохаю свого чоловіка”, — написала я і вже збиралася відправити, але потім стерла повідомлення.
Він все одно не залишить мене у спокої. Мені треба не писати йому це, а сказати віч-на-віч. І відмовитися від цих сеансів. Якщо Арсові так горить те самопізнання, знайдемо іншого спеціаліста. Так, я це й зроблю.
Я швидко написала:
“Мабуть, ти маєш рацію, нам треба зустрітися і розставити всі крапки над “і”.
Відправила тут же, поки не встигла передумати…
Він прочитав повідомлення одразу, і так само одразу почав писати відповідь. А вже за пару секунд я отримала його повідомлення:
"Назви зручний час і місце, я приїду."
“Завтра, — написала я. — А час і місце вибирай сам, бо я не знаю, коли ти вільний. У мене з цим простіше.”
"Добре, давай зустрінемось десь о пʼятій, тобі буде зручно? Пришлю геолокацію, знаю одне затишне місце, де нашій розмові ніхто не завадить."
“Добре, п'ята мене цілком влаштовує”, — відповіла я, подумавши, що Арс ще буде на роботі.
А я довго не затримаюся, лише поясню Яну всю ситуацію, що не хочу руйнувати шлюб, що кохаю Арса і через те нам з Яном краще не контактувати. Час лікує все, і, думаю, скоро ми забудемо одне про одного…
Арс
Коли я підготував закуски і вино, і вже обрав фільм, то вирішив піти за Златою. Тихо підійшов до кабінету, прочинив двері і помітив, що вона дивиться в телефон, здається, навіть щось у нього пише… Певно, щось по роботі.
Я пройшов до кабінету, але щойно Злата почула, що я зайшов, вона тут же відклала телефон і обернулася до мене.
— Вибач, я трохи захопилася, — сказала вона. — Ти, мабуть, зачекався, поки я все завершу…
— Все добре, — я підійшов ближче, нагнувся до неї і чмокнув в губи. — Але я скучив…
— Я теж, — відповіла вона, ніби трохи почервонівши. — Ходімо, будемо відпочивати. Все-таки, працювати з дому не завжди добре, бо іноді втрачаєш лік часу…
— Добре, — я взяв її за руку і потягнув до себе, вже за мить вона опинилась в моїх обіймах і я зазирнув їй в очі. — Заклопотана ти теж дуже спокуслива, Злато…
— Пам’ятаєш, як ти заважав мені готуватися до державних екзаменів? — усміхнулася вона.
— Ми були такі безшабашні, — він провів долонями по моїй талії. — Тоді мені було так мало тебе… Завжди мало.
— Добре, що зараз ми помирилися, і вже не будемо повторювати колишніх помилок, — сказала вона, усміхаючись. — Потрібно зробити все можливе, щоб в нас все було добре…
#662 в Жіночий роман
#2493 в Любовні романи
#1202 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 18.05.2024