5. Чи можна втекти від самого себе?

Віка

Я поверталася додому з роботи з чудовим настроєм. Здавалося, сьогодні все складалося найкращим чином — і клієнти були привітними, і погода дуже гарна, по-справжньому весняна, і на дорозі мені увесь час траплялися зелені сигнали світлофорів. А ще на мене очікувала романтична вечеря з коханим чоловіком… Що може бути краще? 

Я припаркувала машину біля нашого будинку і увійшла в під’їзд. Назустріч мені спускався сходами сусід, що жив поверхом вище. 

 — Чудово виглядаєш, — сказав він мені, усміхаючись. 

 — Дякую, — відповіла я. 

Відчинила двері і увійшла до квартири. До сьомої ще було більше години, тож я могла спокійно причепуритися. Увімкнула музику, почала напускати воду в ванну, а тим часом відчинила шафу і почала вибирати сукню. Я любила гарно і модно одягатися, тож вибирати було з чого. Врешті-решт спинилася на  довгій чорній сукні з декольте. Я знала, що Янові подобається моя фігура, і всіляко підкреслювала її. 

Ванна вже була готова, тож я напустила в неї піни і з задоволенням поніжилася в теплій  духмяній воді, потім одягнула сукню, вклала волосся і заходилася робити макіяж. І саме в цей час почула, як відчиняються двері, й до квартири увійшов Ян. Він тримав у руці букет червоних троянд. 

— З річницею, — він обійняв мене за талію вільною рукою і чмокнув в щоку. 

— Дякую, — я радісно усміхнулася. 

Ніколи не розуміла своїх колег, які скаржилися, що їхні чоловіки забувають їх привітати у річницю весілля чи якийсь інший для них особливий день. Вони такі дурненькі, адже очікували, що чоловік сам згадає, а потім ображалися і сварилися. Я ж знала, що коли ненав’язливо нагадати про все, то отримаєш чудовий результат. 

 — Я вже готова, — сказала я з ентузіазмом. — Але ти, мабуть, теж хочеш перевдягнутись?

— Це добре, я швидко прийму душ і поїдемо, — він знову чмокнув мене в губи. — Добре?

— Так, звичайно,  — сказала я. — Я поки перевірю свої соцмережі…

Ян пройшов до спальні і вийшов звідти вже майже повністю оголений, коли проходив повз мене, то підморгнув, а потім сховався в ванній.

Я подумала якусь мить, чи не приєднатися до нього, але пошкодувала про свою зачіску і макіяж, які потім довелося б відновлювати. Ну, нам немає куди поспішати, попереду цілий вечір і ніч…

Тому я увійшла до спальні і сіла в крісло зі своїм телефоном, читаючи наш робочий чат, де поведені на справах колеги і після завершення робочого дня щось обговорювали. 

Почула мелодійний звук, повернула голову і побачила на тумбочці телефон Яна. Мабуть, і в нього така ж фігня з роботою, ніяк не залишать у спокої…

Механічно взяла його телефон і глянула на екран. Я ніколи не відкривала його особисті листування, але подумала, раптом це щось важливе, зрештою, з того шматочка повідомлення, що висвітиться на екрані, стане зрозуміло, хто пише. 

Зі здивуванням я прочитала ім’я відправника: “Злата”, і початок повідомлення: “Мій чоловік ні про що не повинен дізнатися...”

Далі я вже не змогла прочитати, не відкриваючи чат. 

“Може, це просто якась клієнтка”, — подумала я, кладучи телефон на місце. Але все одно було таке відчуття, що щось тут не так…

***

Коли Ян вийшов із  ванної кімнати, загорнувшись у рушник, я сказала йому:

— Там тобі прийшло повідомлення, мабуть, знову з роботи…

— Правда? — він взяв мобільний і подивився в нього, щось погортав. — Ага, це клієнтка. Боїться, що я розповім її таємницю чоловікові.

— Але ж у вас є якісь правила, що нікому не можна розповідати те, що почули на сеансі? — запитала я. — Ну, як у священників? 

— Так, — Ян кивнув. — Я не можу розголошувати інформацію, яку дізнаюсь в клініці. Але люди, особливо коли приходять вперше, все одно бояться, — він знизав плечима і заблокував екран.

 — Давай швиденько одягайся і будемо їхати, — усміхнулась я, відчуваючи полегшення. Все-таки важко бути дружиною психолога… Але ж я не якась дурна скандалістка, я завжди все добре обмірковую, інакше б він розчарувався в мені…

Ян

Я не збрехав. Злата дійсно клієнтка, і дійсно боїться, що я розповім її чоловікові… Але ж це далеко не вся правда. 

В ресторані я намагався відволіктись від думок про це все і від почуття провини перед Вікою, яка завжди мене підтримувала. Ми говорили про всяке-різне, їли смачну вечерю в маленькому італійському ресторанчику, все було добре, практично як завжди, але було одне "але". 

Я памʼятав про Злату. Не міг зовсім викинути її з голови, хоч і хотів. Я все ж подивився те повідомлення, там було написано:

"Мій чоловік ні про що не повинен дізнатися. Я не збираюся руйнувати наш шлюб через те, що залишилося в минулому”. 

Вона казала правильні речі, ніби зірвала їх у мене з язика. Але та клята обручка не давала мені спокою…

Я відповів їй, щойно мав таку можливість, а сталось це, коли Златі подзвонили і ми стояли на світлофорі на шляху до ресторану.

Я написав:

"На жаль, люди не завжди можуть контролювати свої дії. А почуття взагалі неможливо контролювати. Їх можна спробувати приховати від інших, спробувати заглушити, але…"