4. Арс. Завдання, що мене спантеличило

— Що там? — я насупився, коли побачив, що Злата так довго дивиться в телефон. 

— Завдання від психолога, — сказала вона і швидко закинула телефон у сумочку. — Якась дурня…

— І що ж таке він задав? — я злегка схилив голову на бік і облизнув губи. 

— Написати про своє дитинство, — байдужим голосом відповіла вона. — Ну, відпрацьовує гроші, то ж, певно, така в них робота…

— Якась дурня, —  тільки і встиг сказати я, коли мій телефон  теж завібрував, сповіщаючи про нове повідомлення.

Дістав його з кишені і відкрив листування з новим контактом, це, схоже, писав психолог.

"Арсе, привіт. Даю тобі перше завдання. Сьогодні ти маєш показати Златі, що не цураєшся домашньої роботи. Хай вона весь вечір відпочиває, а ти все прибери, так, щоб квартира блищала."

Я прифігів з цього завдання. Так і сидів, витріщившись на екран і намагаючись зрозуміти, як це кляте прибирання може допомогти врятувати мій шлюб…

— Що там? — Злата спробувала зазирнути в мій телефон. Вона виглядала стурбованою. 

— Так нечесно, — я показав їй екран. 

— Але ти пообіцяв, що будеш все виконувати, — вона усміхнулась ніби з полегшенням. А може то просто було злорадство. 

— Покажи своє завдання, — я уважно подивився їй в очі. — Не міг він прислати нам настільки різні штуки.

— Ну, о’кей, — вона почала ритися в сумочці, а потім довго шукала потрібний контакт. — Ой, вибач, воно чомусь не збереглося, може, коли я ховала телефон, то випадково видалила повідомлення. 

Злата показала мені чат з психологом, який дійсно був порожнім. 

— Таке враження, що ти просто не хотіла мені його показувати, — я продовжував уважно дивитись їй в очі.

— Який сенс мені його тобі не показувати? Це тупе повідомлення і взагалі даремно ти придумав усі ці сеанси психотерапії, то лише викачка грошей, — якось сердито сказала вона. — Сам мене в це втягнув, тепер ще й вигадав причину для образи…

— Я не казав, що образився, — не погодився я, торкнувшись кінчиками пальців її долоні. — Не дратуйся, я просто хочу, щоб нам знов було добре, як тоді, коли ще нічого не сталось…

Так, я знав дещо, чого не мав знати. Злата не було це відомо, але я все знав. Однак я настільки сильно кохав її, що вирішив заплющити на це очі. Але без ритуалів заплющувати очі не виходило…

— Якщо хочеш, я можу зараз написати відповідь на те завдання і показати тобі, — запропонувала Злата. — Щоб ти не думав, що я сказала неправду.

— Стосунки мають будуватись на довірі, — відповів я, зітхаючи. — Я довіряю тобі. 

— Я хочу, щоб ми обоє довіряли одне одному, — вона торкнулася моєї руки. 

— Я дуже кохаю тебе, Злато, — тихо промовив я, переплітаючи наші пальці і зазираючи їй в очі. 

— Так, що навіть готовий виконати це завдання? — вона усміхнулася. 

— Авжеж, — серйозно сказав я. — Я буду робити все, що завгодно. Я дуже хочу, щоб все стало, як тоді. 

— Я теж цього хочу… — Злата зітхнула. — Щоб ніхто не стояв між нами…

— Колись, можливо, так і буде, — замислено сказав я. 

"Тепер, може, дійсно вийде, коли рахунок більш-менш рівний." — це я додав подумки.

— Колись? То ти все одно будеш зустрічатися з тією дівчиною? — вона відсмикнула свою руку. 

— Ні, ти не зрозуміла, — я похитав головою. — Я мав на увазі, що колись ми не будемо тримати образ одне на одного за те, що сталося в минулому. І тоді вже між нами точно нікого не буде стояти. 

— А за що ти тримаєш на мене образу? — Злата уважно поглянула на мене.  — Що я не так робила у минулому? Ти маєш на увазі те, що я не народила тобі дитину? 

— Це просто такий вираз, не більше, — поспішив заспокоїти її я. — Чи ти хочеш зробити з мене єдиного винного, як і казав той психолог?

— І все-таки, чому ти це зробив? Я не задовольняю тебе в ліжку? — продовжила допитуватись вона. — Якщо ти дійсно кохаєш мене, як стверджуєш, то ж має бути якась конкретна причина…

— Я кохаю тебе більше, ніж ти навіть можеш собі уявити, Злато, — я зазирнув їй в очі. — Але більше я нічого не скажу. 

— Добре, — вона зітхнула. — Все ж, сподіваюся, той психолог тебе зможе розкрутити на відвертість…

— Може, і тебе розкрутить, — я злегка сумно усміхнувся. — На відвертість, — після того, як сказав ці слова, одразу додав. — Мені було б цікаво дізнатись те, що я не знаю. Про тебе.

— То можеш запитати прямо зараз, не чекаючи сеансу психотерапії…