4. “Перший завжди кращий”

 Злата

Тоді, як ми повернулись додому, мені необхідно було побути на самоті і зібратись з думками. Події цих останніх двох днів наче вибили мене із звичної колії. Дивно, але коли я тільки дізналася про Арсову зраду, я подумала, що гірше цього нічого не може трапитися. Але зараз мені здавалося, що я б почувалася набагато краще, якби ми нікуди не пішли. Можливо, Арсу сстало легше після цього “сеансу” і наших розмов, але я ніби ще більше заплуталась. 

Було таке відчуття, нібито я стою посеред болота, яке, на перший погляд, вкрите свіжою зеленою травичкою, але я розумію, що варто зробити один невірний крок — і провалишся в трясовину, й тебе вже ніщо не порятує…

Я відкрутила воду і сіла на край ванни, дивлячись перед собою. Телефон лежав поряд зі мною, на пральній машині, і ніби гіпнотизував мене.

Що як він мені подзвонить при Арсові? Що я скажу? І як іти на той сеанс через тиждень? Може, вдасться переконати Арса, що то дурна ідея? Або самій знайти іншого психолога, і відмовитися ходити до Яна? Але, якщо Арс привів мене до нього не випадково, то те, що я відмовлюся йти знову, може виглядати підозріло…

Я взяла телефон і вирішила щось написати Яну. Але не могла підібрати слова. 

Весь час виходили якісь дурниці. 

Він хотів фото? Ну хай буде фото…

Я поглянула на свою ліву руку — там була тоненька золота каблучка, яку я носила ось уже майже дванадцять років. Я ніколи її не знімала. Вона була не модна і, можливо, комусь видалася б смішною. Але я не уявляла свого життя без неї.

Я увімкнула камеру на телефоні і зробила знімок своєї лівої руки з каблучкою. А потім, подумавши трохи, сфотографувала і праву руку, на якій була обручка, подарована Арсом. 

Швидко, поки  не встигла передумати, я відкрила чат з Яном і скинула йому обидва фото. Це все, що я могла йому надіслати. Не хотіла нічого писати.

"Перший завжди кращий… Як з коханням, так і з усім іншим =)" — відповів він. 

А потім прислав навздогін фотку і від себе. 

Це було селфі на кріслі. Я бачила його задоволене обличчя, напіврозстібнуту сорочку і руку, теж з обручкою. Він усміхався, ніби пронизував своїм поглядом, хоч і не міг побачити мене…

Я сиділа і дивилась на це фото, поки не побачила, що вода от-от почне переливатися через верх ванни. Швидко закрутила кран, відклала телефон і залізла в ванну. Мені хотілося, щоб вода змила це відчуття провини, яке переповнювало мене. Але, звісно, це було неможливо. Це почуття завжди буде зі мною, де б я не була і що б не робила…

***

Перед тим, як вийти з ванної, я перекинула фото Яна до своєї папки в Телеграмі, де зберігала кулінарні рецепти. Туди Арс точно не загляне. А все листування видалила. Подивилася на себе у дзеркало — виглядала я цілком спокійною. Це було добре, що мені вдалося зараз розслабитись і взяти себе в руки. Думаю, я й далі зможу справитися з усім цим. Я сильніша, ніж могла про себе подумати раніше.

…Коли ми з Арсом уже лежали в ліжку, і я слухала його історію, яку ж сама й змусила розповісти, раптом я зрозуміла, що він дуже дорогий мені. До цього образа засліпила мене так, що я ніби зовсім забула все хороше, що було між нами.

А тепер я ніби побачила його таким, як він був тоді, десять років тому, коли подарував мені цю обручку і запропонував вийти за нього заміж. Мені стало сумно від того, що щось змусило його змінитися, стати іншим. 

Так, це цілком логічно, що з плином часу люди змінюються, і все ж… Цієї миті я бачила його таким, як тоді. І кохала так, як тоді.

— Я кохаю тебе, — сказала я, зазираючи йому в очі. 

— Я теж кохаю тебе, Злато, — він знов торкнувся долонею моєї щоки, а потім ніжно-ніжно поцілував в губи, так, ніби за мить я розчинюсь у повітрі і зникну.

Я обняла його, притиснулася до його плеча, відчуваючи такий знайомий аромат його парфуму. 

— Я більше ніколи не дам тобі підстав для того, щоб ти розчарувався в мені, — прошепотіла я. 

Арс нічого не сказав, тільки тихенько видихнув, а потім знову торкнувся губами моїх губ, в той час як його руки вже перемістились на мою талію…

 Ян. 

Вона нічого не відповіла на моє "перший завжди кращий", і на фото. Але відсутність відповіді часто не є негативним сигналом. Навпаки, скоріш за все, вона просто все ще вагається, чи варто відповідати мені так, як вона насправді хоче. 

Я усміхнувся своїм думкам, і саме цієї миті до спальні увійшла Віка. Я одразу заблокував екран мобільного і поклав його на тумбочку біля ліжка екраном донизу. Погана звичка, яка виказує, що в мене є якісь секрети, але треба було тримати себе в руках, вдавати, що нічого особливого не сталося, і не привертати до телефону зайвої уваги.  

— Ти якийсь заклопотаний, — сказала дружина, підходячи до мене і сідаючи мені на коліна. — Ця робота і вдома не дає тобі спокою…

— Пробач, — я обійняв її за талію і майже невагомо торкнувся губами її шиї. — Ти ж знаєш, я трудоголік. От нещодавно зʼявилися нові клієнти, подружня пара нашого віку. 

 — Мабуть, знову якась сімейна криза, — усміхнулась вона. — Добре, що в нас такого немає…

— Так, — я кивнув, а потім знову поцілував її в шию, тепер уже трохи наполегливіше.