3. Історія обручки

Злата

— Ти мені зраджувала? — несподівано запитав Арс. 

— Це називається “кращий захист — це напад”? — спокійно відповіла я, хоча серце сильно забилося в грудях. 

— Ти не відповіла на питання, — він уважно дивився на мене, злегка примруживши очі.

— Все, з мене досить, — сказала я, встаючи з-за столу. — Я їду додому, збираю ті кляті речі і йду від тебе. А ти можеш сам ходити до того психолога і обмінюватися з ним дебільними завданнями…

— Стій, — він схопив мене за запʼясток. — Ну пробач! Я просто запитав…

— Я колись давала тобі підстави підозрювати мене в зраді? — мені було образливо. За всі ті роки, що ми прожили в шлюбі я ніколи навіть не фліртувала ні з ким. Але мені не хотілося виправдовуватися, бо ж усім добре відомо — хто виправдовується — той уже почувається винним. 

— Я запитав, — вперто повторив Арс. — Але якщо не хочеш, можеш не відповідати. 

— Не хочу, — сказала я.  — Мені неприємно, що ти підозрюєш мене. Коли сам зрадив. 

— Добре, — він зітхнув і відвів погляд. — Я неправий, — після цих слів він знов подивився на мене. — Пробач, кохана.

— Не треба вибачатися, — я похитала головою. — Мабуть, я дійсно сама винна. Десь не дала тобі того, що тобі було потрібно… Я думала, що ти сам будеш говорити зі мною про всі проблеми. Але, очевидно, ти чекав, що я здогадаюся про все сама…

— Я дуже сильно кохаю тебе, — прошепотів він, торкаючись губами моєї долоні і продовжуючи дивитись мені в очі, погляд його при цьому був щирим і трохи сумним.

— Тоді навіщо цей психолог, що ми самі не можемо розібратися в усьому?  — зітхнула я. 

— Мені це потрібно, — зізнався Арс. — Я хочу, щоб ми пройшли через це. І добре, що нам трапився саме він, думаю, це дійсно на краще. 

 — Ти справді будеш виконувати його завдання? Адже можна сказати, що зробив, він же не буде перевіряти. 

— Так, — Арс кивнув. — Я буду виконувати все, що він скаже. Впевнений, що в будь-якому випадку це дозволить мені подивитись на ситуацію під новим кутом. Я вже зараз це розумію. 

— Ну, як хочеш, — відповіла я.  — Це твоє право — вирішувати. Мені поки що здається, що це була не краща ідея. Може, нам краще було б поїхати десь на відпочинок, змінити обстановку…

— Я думаю, що ми з тобою, навпаки, маємо навчитись бути щасливими в нашій рутині, саме цей психолог наштовхнув мене на ці думки, — він знову  торкнувся губами моєїї долоні. — Ти завжди багато робила для мене. 

 — Ти теж дуже важливий для мене, — відповіла я після короткої паузи. — Мені хочеться, щоб усе було як раніше, коли ми тільки познайомились… Тоді ми були добрішими одне до одного, більше прощали…

— Так, з цим не посперечатись, — погодився Арс, трохи сумно усміхнувшись. — Тоді все було інакше…

— Може, не варто й пробувати, — сказала я. — Просто змиритися з тим, що все хороше вже позаду. Може, попереду буде ще щось приємне, але воно буде пов’язане вже з іншими людьми. Мені тільки зараз це спало на думку. 

— Ти дійсно вважаєш, що все хороше у нас вже позаду? — я побачила в його очах біль, це був справжній біль, я давно не бачила у Арса такого погляду. 

 — Не знаю, — чесно сказала я. — Коли я от зараз захотіла згадати приємні емоції, пов’язані з тобою, то це все були епізоди з минулого. Протягом останніх кількох місяців, чи навіть року — лише якісь непорозуміння…

— Ти більше не кохаєш мене? — запитав Арс, не відриваючи від мене погляду. 

— Може, я кохаю ту людину, яким ти був колись? — я відчула, що на мої очі навертаються сльози. — Такий добрий, веселий… Як ми з тобою могли говорити цілу ніч про все на світі, і здавалося, що ми розуміємо одне одного з півслова. А тепер я не знаю… Це наче ти, але разом із тим і не ти. Мені сумно через це, а зовсім не через твою зраду.  Чесно кажучи, мені взагалі все одно, чи зрадив ти мене чи ні. Але шкода, що я не можу повернути тебе колишнього.

— Я думав, що мені не може бути більш боляче, — тихо сказав він. — А ні… Помилявся…

 — Я не хотіла зробити тобі боляче, — прошепотіла я. — Просто ти хотів від мене відвертості, щоб я сказала все, що думаю… Мабуть, мені не варто було цього говорити. 

— Так, — він кивнув. — Я сам захотів цього. Ти не винна, Злато. Мабуть, мені має бути боляче, певно, це справедливо.

Сльози все ж потекли з моїх очей, хоч як я намагалася стримати їх…

Арс

Я пересів на її диванчик і пригорнув її до себе, торкаючись губами її скроні:

— Пробач, що не виправдав твоїх надій і став не тим, кого ти кохала. 

— Мабуть і я не така, як та дівчина, в яку ти колись закохався, — вона потерла скроні. — Ми обоє вже не ті, просто я чомусь так добре пам’ятаю минуле, може я занадто зациклилася на ньому. Мабуть, це неправильно. Але я не можу нічого з собою зробити… Це якась захисна реакція чи що…

— Я розумію тебе, — замислено сказав я. — Я в якомусь сенсі теж зациклився на минулому, тож тут ми з тобою обоє на рівних позиціях. Але мені правда дуже шкода. 

— Все нормально, — відповіла Злата. — Ми поговорили, і це вже краще. Потім, може, стане ще краще. А може, й не стане. Але, думаю, що гірше теж не повинно бути.