12

Ніна, Віта та Андрій стояли біля розмальованої барвінком печі, яка тільки й вціліла після пожежі в будинку сестер Мариневських. Вони відчували у собі сили відьом, хоча ще й не розуміли до кінця, як ними керувати. Однак було вирішено заховати книгу з закляттями й не вдаватися більше до магії, особливо темної.  Місце схрону вибрали те, звідки усе почалося.

— Закопаємо її тут, біля печі, — Андрій взявся рити яму.

— Так, і будемо сподіватися, що її тут ніхто не знайде.

— А якщо знайде? Я взагалі не розумію, як нам тепер жити з цими силами? Що як не вийде просто про них забути? — Ніна мабуть вперше в житті відчувала себе безпомічною.

— У мене вийде! Я принаймні усе для цього зроблю!

Андрій посміхнувся та на мить відірвався від роботи.

— А мені подобається сьогоднішня впевненість Віталіни! Нам з тобою, Ніно, доведеться брати з неї приклад. Тим паче, що все найстрашніше вже позаду. А книгу навряд хтось шукатиме. Ніхто ж не знає, що відьми мертві, тому й не полюватимуть за їхніми знаннями.

— Ти впевнений?

— Майже на сто відсотків. Тобі цього не досить?

— Не досить, але іншого плану я не маю.

— Тоді пропоную не зволікати, а втілювати у життя той план, що маємо. Давайте вже нарешті позбудемося цієї книги, — Віті не терпілося чим скоріш забратися геть з цього проклятого місця.

Ніна кивнула на знак згоди та подала другові книгу, аби зарити її та пов'язані з нею жахіття глибоко у землю і на завжди. Вона навіть не підозрювала, що магія не потребує книг та заклинань, бо то лише інструменти. Справжня магія оселилася в трьох друзях, текла разом з їхньою кров'ю по усім органам тіла. Вона була у кожній клітинці та жила у їхній свідомості. Просто вона ще була обережною, намагалася не лякати своїх нових господарів та й сама хотіла неспішно оглянути нові володіння. Бо у вічної магії багато часу. А Ніна, Віталіна й Андрій ще такі юні, ще також нікуди не квапляться.