11

Віталіна, яка вже декілька днів гостювала у Ніни, швидко відновлювала сили. Відьма у ній дійсно притихла та поки що не давала про себе знати. А от Розалина та Аглая, що сиділи у середині Андрія та Ніни здавалося не на жарт розлютилися з того, що їхня сестра так і не досягла успіху. А друзі, на привеликий жаль, ще й досі не знали, як позбавитися від присутності сестер.

— Усе це мені не подобається, — Віта крутила у руках чашку з чаєм. — Знаєш, Ніно, я почуваюся добре, ніби й не має у мені ніякої відьми, ніби взагалі усі ті події — це лише сон. Але від цього хорошого самопочуття стає ще моторошніше... — Віта нахиляла чашку по-колу, змушуючи запашну рідину досягати її країв, ледве не виплескуючись на стіл. Черговий такий оберт був занадто зухвалим і чай все ж таки опинився за межами чашки, тим не менш поверхні столу він не досяг: дівчата мов зачаровані дивилися на рідину, що застигла у повітрі.

— Віто, це ти зробила?

— Ні!

— Але ж і не я!

— Ну... взагалі-то, коли я зрозуміла, що таки розлила чай, то злякалась і в мені щось ніби залоскотало... і сталось ось це.

— Тобто, ти забажала щоб рідина зависла у повітрі?

— Та ні, я не мала якоїсь конкретної думки. Та й думки взагалі. Я просто не хотіла, аби чай розлився!

— Думаю, що це і є магія!

— Але я не відьма, Ніно!  А от та стара, що сидить у мені, навряд виконуватиме мої бажання.

— Згодна. Але можливо відьма помирає, а ти вбираєш її магію?

Вітин погляд говорив про те, що вона не надто рада саме такому поясненню: звісно було круто, чим скоріш позбавитися від Серафими, однак увібрати у себе її магію дівчина аж ніяк не хотіла. Однак Ніну такий розвиток подій поки що влаштовував і вона поквапилася дзвонити Андрію, аби розповісти про останні події. Вже через годину троє друзів шукали у книзі Мариневських закляття, яке б допомогло їм абстрагуватися від зовнішнього світу та поринути у власну свідомість. Вони вирішили, що єдиний спосіб побороти відьом — це вступити з ними у бій, як це було з Серафимою, і перемогти.

— Здається знайшов! — вигукнув Андрій. — Ось погляньте. Заклинання дещо схоже по змісту до того, що ми використали, аби потрапити до свідомості Віти, однак сам ритуал інший.

Друзям довелося трішки побігати по місту у пошуках необхідних трав, а потім провести безсонну ніч в очікувані світанку —  найкращого часу, для проведення ритуалу. Час тягнувся повільно, а нервове напруження не давало й натяку на можливість відпочити. Але вже з першими півнями Ніна, Віта та Андрій тримали у руках по невеликому залізному дискові з травами, до яких необхідно було додати декілька краплин крові, звісно ж підпалити й справа зроблена: троє друзів пустилися у мандри власними внутрішніми світами.

Віталіні було страшно. Вона була сама у своєму дзеркальному світі, цього разу без друзів, покладатися можна було лиш на себе. Але з іншого боку, її відьма була поранена, а отже і шансів перемогти у Віти більше.

Крок за кроком дівчина просувалася уперед, блукаючи легкими скляними коридорами, у пошуках свого ворога. В руках вона стискала уламок скла, який, за порадою Ніни, дістала розбивши одне з дзеркал. Це було дуже гарне дзеркало і нищити його Віті було шкода, однак іншої зброї тут було не дістати.

Серафима ховалася у глухому закутку. Вона й досі стікала кров'ю та була немічна, але просто так здаватися не збиралася: з останніх, мабуть, сил відьма піднялася на ноги й скрючивши довгі огидні пальці почала нашіптувати якісь заклинання своїми кривими губами. Страх ще більше полонив Віту. Дівчина тремтіла уся аж до кінчиків вух, а відьма чаклувала і дзеркала довкола починали чорніти.

«Зараз або ніколи!» — подумала Віталіна. Сповнена не відвагою, а жахом, але розлютившись так, що усі загрози стають байдужими, дівчина кинулася на Серафиму. Один замах шматком скла і відьма більше не могла отруювати своїм шепотінням дзеркальні стіни цього світу, бо жадібно ковтаючи повітря трималася за перерізану горлянку.

«Вирізати серце! — згадала дівчина настанови друзів. — Аби вбити відьму, необхідно вирізати її серце та знищити його!», — Віталіна з огидою прийнялася за справу, хоча відьма здавалося ще пручалася. Серафима продовжувала рухатися, навіть коли Віта тримала її серце у руках, але розтанула у повітрі в той момент, як дівчина змусила його горіти. Достатньо було лише бажання, щоб вогонь запалав, бо стара відьма більше не могла керувати магією, що принесла у тіло своєї жертви разом із собою. Тепер декількасотрічна сила корилася Віталіні.

Ніна навіть не здогадувалася, що її внутрішній світ буде таким жарким. Усе довкола було з бурштину, а повітря обпікало легені й з чола стікав піт. Можна було з легкістю подумати, що в середині дівчини причаїлося ще одне сонце. Однак з’ясовувати це Ніна наміру не мала, бо вже за хвилину споглядання свого внутрішнього світу, вона побачила і ціль свого візиту — відьму Аглаю. Дівчина почала тікати, бо не мала ще ані зброї, ані плану, як перемогти стару, яка голосно реготала у спину Ніні. Сховавшись за величезний бурштиновий валун, вона почала розмірковувати над тим, де б дістати хоч щось схоже на ніж чи кинджал.

«А якщо спробувати чаклувати?» — промайнула досить божевільна думка в голові у Ніни. Залишалося лиш дуже швидко цього навчитися. Дівчина, на скільки це було можливо у таких обставинах, очистила думки, заспокоїла дихання та почала уявляти ніж. Нічого, проте, не виходило. Тим часом стара відьма наближалася й Ніна знову почала тікати. Відбігши метрів на триста та причаївшись за іншим шматком гарячого бурштину, дівчина знову вирішила спробувати начаклувати собі зброю. Результат і цього разу був не втішним. Ніна була у відчаї, впавши на коліна, вона почали бити кулаками об землю. В один з таких ударів, її рука провалилася у щось в'язке. Дівчина зморщила носа й почала витягувати руку, але зупинилася, зачепивши якийсь твердий предмет. «Ох, я ще маю шанс!», — з полегшенням подумала Ніна, тримаючи у руці кинджал з бурштину.