8

Розмова була досить дивною: проговорюючи вголос усю цю інформацію про відьом та якісь прокляття, навіть самій собі Ніна здавалася божевільною, а що вже про неї могли подумати Андрій та Віта… Та з іншого боку вони також відчували, що щось не так, вони також були свідками ритуалу трьох сестер, а точніше його жертвами, яким дивом вдалося врятуватися. Отже, Ніні повірили. Хоча й було важко усвідомити існування чогось містичного у здавалося б такому звичайному світі двадцять першого століття, де усе можуть пояснити законами фізики, а магія та злі чаклунки залишилися у казках.

— А магія? — раптом запитала Віталіна, — Душі цих сестер живуть тепер в наших тілах, намагаючись їх захопити повністю і назавжди. Ми звісно можемо боротися, але ж якщо їх магія залишилися прив’язаною до їх душ, то вони набагато сильніші!

— Так, можливо сильніші. Але ми все одно боротимемося. Одного разу ми вже їх перемогли, зробимо це знову, — досить впевнено сказав Андрій, хоча його впевненість насправді була не справжньою, а лиш аби заспокоїти Віту, яка здавалося зараз розплачеться.

— Та не перемогли ми їх! Хіба ти не бачиш, що вони все одно отримали своє!

— Гей, Віто, ні! — заперечила Ніна, яка й сама була у стані нервового напруження й була готова впасти в істерику разом з новою подругою, — Ці кляті відьми ще не отримали бажаного. І не хай наша перемога була неповною, але ми й не програли. Ми маємо їх книгу, а отже також маємо знання. Маємо бажання зостатися у своїх тілах та жити, а отже наша сила духу навряд поступиться їх ньому бажанню цілу вічність творити зло!

Дівчата зазирнули один одному в очі: кожна прочитала в погляді подруги обіцянку підтримки.

— Разом ми переможемо. Головне об’єднатися та не опускати руки. Домовилися? — Андрій спробував посміхнутися, але вийшло не дуже вдало.

— Домовилися!

Друзі розійшлися по домівках, домовившись добряче виспатися. Зустрівшись знову на наступний день, вони уважно вивчали книгу сестер-відьом та шукали додаткової інформації в обласній бібліотеці. Досить стомившись, Ніна, Віта та Андрій вирішили прогулятися міським парком, що знаходився неподалік. Так би мовити «провітрити» думки та заодно спробувати систематизувати всю вже наявну інформацію. Взявши з собою міцної гарячої кави з молоком, вони побрели по алеї до мосту, що з’єднував береги річки Тетерів.

— Якщо говорити відверто, то я взагалі не розумію, що нам робити, — Ніна важко зітхнула, бо почувала себе розбитою та немічною. — Ми прочитали бо зна скільки сторінок найрізноманітніших текстів, розшифрували закляття… Але як нам діяти? Ми ж не маємо магії, щоб проводити якісь ритуали, аби прогнати душі сестер, — дівчина поглянула на друзів, але ті мовчали. Їм також нічого було сказати. Рішення здавалося було поруч, але як завжди буває — ти не помічаєш того, що у тебе перед носом.

— В тому то і проблема, що ми занадто завантажили себе інформацією та гнітючими думками. Потрібно поглянути на ситуацію з іншого боку.

— Це ж з якого іншого боку, Андрію? — Віта гнівно поглянула на хлопця.

— Ну не знаю з якого саме, але іншого. Ми не переможемо сестер лише теорією магії, яку власне кажучи ми й студіювали сьогодні декілька годин підряд. Варто діяти на інтуїтивному рівні. Як тієї ночі, коли відьми проводили свій ритуал: усі ми тоді вперше дізналися, що світ довкола ще таки має таємниці, а Ніна просто довірилася інстинктам і змогла приборкати ще й цього дияволового домашнього улюбленця. Тобто рішення не в книга, а в нас самих!

— Але в мені не має рішення! Я його там не бачу! — Віта вважала, що Андрій говорить повні нісенітниці й не збираючись цього більше слухати прискорила кроки й вирвалася уперед на метрів двісті. На прохання Ніни зупинитися, що летіли їй у слід, дівчина не звертала уваги.

— Чому вона так реагує? — нервово запитав хлопець, — Я ж просто кажу, що думаю!

— Так, а ще при цьому думаєш, що ти обов’язково правий. А їй страшно, як і мені, — Ніна схопила Андрія за рукав куртки й, також прискоривши кроки, потягла його за собою, в надії наздогнати подругу.