6

— Вітер, прошу, вітер, прошу… принеси хмари, вітер, вітер… — Ніна відчайдушно шепотіла й бачила як димові щупальця наближаються до Вітиного обличчя.

Серафима, не припиняючи говорити закляття,  різко повернула голову на південь: «Усе змінюється…», — жахлива думка була як удар блискавкою. З півдня пливли маленькі паперові кораблики й пливли дуже швидко, бо їх вітрила наповнив не знаючий перешкод вітер. Ніна помітила переміни в обличчі молодшої відьми й зрозуміла, що не все ще втрачено. Дівчина потай поглянула на чугунну сковорідку на печі, яку запримітила вже давно: хоча й смішна, але єдина зброя, яку вона може зараз дістати. Перший кораблик зайшов у порт. Хмаринка лише торкнулася місяця, як фіолетовий купол перестав кипіти й щупальця зупинилися, не розуміючи, хто віддав наказ про відступ. Коли перша хмаринка розколола місяць навпіл, Ніна відчула як чари, що втримували її тіло на місці згасають, але відьми не полишали свого обряду й продовжували говорити закляття, а тому скоро отримають жадану силу. Здається її крихти вже в них, бо димові щупальця знову почали рухатись.

Знайома гримаса болю скривила красиве обличчя Віталіни. Потрібно діяти, діяти негайно… В момент коли дим вже дивився в Нінині очі, вона різко рвонулася в сторону — круг був розірваний. Але лише на мить: сестри не збиралися її ловити, вони вирішили обійтися двома жертвами. Швидко однією ногою ступивши на звільнившийся промінь та зімкнувши руки, Серафима й Аглая не дозволили ритуалу припинитися. Ніна ж побачила, як щупальця, що були призначені для неї, розділилися на дві групки і поплили до її друзів. Раптово за спиною вона почула гарчання, а обернувшись, зрозуміла: «Отже на мене спустили собак. Не знала, що у цих старих є домашні улюбленці!».

Очі великого чорного пса світилися червоним голодом і Ніна чимдуж рвонула в підвал. Там, на щастя, горіло декілька свічок, розвіюючи цілковиту темряву. В самому далекому кутку стояла міцна клітка: «То ось де тебе тримають. Залишається лише заманити песика у будку…». Ніна обернулася й відчувала огидний подих звіра. Крок за кроком, сантиметр за сантиметром, дівчина віддалялася, а він наступав. Зрештою вона натикнулася спиною на решітку — відступати більше було нікуди. Дівчина несамовито перебирала у голові варіанти, згадуючи усе: від правил поводження з небезпечними тваринами до кадрів з фільмів жахів та трилерів. Але розлючена тварюка не збиралася чекати, доки її жертва обдумає план оборони. Пес вже приготувався накинутися на Ніну, коли вона зірвала з себе шарф й кинула його у клітку. Трюк вдався, звір не встиг зорієнтуватися та, відреагувавши на рух, втрапив до своєї камери. Але для Ніни це означало лише декілька виграних секунд, хоча їй і цього короткого часу вистачило, аби зачинити дверцята клітки. Проте замка ніде не було, а довго втримувати клітку зачиненою, лише за рахунок власних сил, слабкій дівчині не вдасться. Пес став ще злішим, він з неймовірною силою почав вириватися зі своєї в’язниці. Ненароком, Ніна помітила якийсь мотузок не далеко від клітки, але ж як відволікти звіра?.. Дівчина не була впевнена, що її маленька хитрість знову вдасться, але спробувати було варто.

Ніна дістала з кишень свої улюблені рукавички, привідкрила клітку й кинула їх у середину. Пес зреагував. Лише долі секунди й дівчина високо задерши ногу тримала дверці клітки, прив’язуючи їх до однієї з стінок здобутим мотузком. Гаряча кров потекла Ніні в рукав: звір все-таки зміг дістатися до неї й залишив на тильній стороні долоні чотири глибоких подряпини. «Більше схожих на ножові порізи…» — вона раптово згадала Вітину розповідь. Але часу для аналізу інформації не було — потрібно рятувати друзів, і зав’язавши останній морський вузол, якому її навчив тато, і який хоча б не надовго міг затримати чорного вбивцю, дівчина рвонула назад до кімнати де магічний ритуал підходив до кінця.

Андрій і Віта були виснажені димом, що все ще копирсався в них, але при свідомості. А от відьми, здається, були в трансі, що була на руку Ніні. Вона нарешті таки схопила сковорідку й що є сили вдарила Розалину по голові. Стара впала. Андрій з останніх сил вирвав свою руку з руки Серафими й поповз на допомогу Віталіні. Круг був розірваний назавжди. Два рівносторонні трикутники вже не перетиналися й зовсім згасли. Відьми почали виходити з трансу. Ніна підбігла до печі й відкрила її: повіяло жаром. Вона схопила кочергу та почала вигрібати на підлогу гаряче вугілля, в надій, що стіни, які знову з’явилися, все ж таки загоряться. Вдача любила Ніну!

Вийшовши з трансу, відьми швидко зрозуміли, що коїться. Розалина все ще не прийшла до тями після Ніниного удару, а на Аглаю з голими руками, але з нищівною лютістю накинувся Андрій почав її душити. Відьма намагалася вирватися та це було марно: життя й сила покидали її. У цей час Ніна відчайдушно закричавши встромила розпечену кочергу Серафимі в живіт. Та зойкнула й осіла на підлогу… Будинок поглинало пекельне полум’я з печі, розмальованої чудернацькими червоними квітами.

З підвалу чулося все зростаюче гуркотіння: здається, песик майже вибрався зі своєї клітки.

— Андрію, Віто, облиште її, швидше біжімо… — Ніна вже стояла в дверях.

— Але вона ще жива!                                  

Дівчина поглянула на Аглаю, яка знаходилася в на пів смерті, на поступово приходячу до свідомості, хоча вже запізно, Розалину, на закривавлену Серафиму… Невже це зробили вони, вони — такі ж вбивці, як і ці відьми? «Ми захищалися! Ми мусили вбити цих старих відьом! Скільки жертв вони принесли в ім’я своєї сили, і скільки ще попереду?» — дівчина тряхнула головою відганяючи невчасні думки.