4

Через декілька днів, як Ніна одужала, на небо зійшов повний місяць. Круглий та жовтий на замшевому чорно-синьому небі, «мов млинець на маминій сковорідці» — подумалось дівчині, він світив їй у вікно й не давав заснути. Раптово її тіло піднялося з ліжка й почало одягатися. Ніна не розуміла, що з нею коїться: вона понад усе хотіла повернутися у теплу постіль, але більше не підкорялася собі. Але тоді ж кому? Згодом дівчина зрозуміла, що опиратися марно, а найкращий вихід, це покласти усі зусилля на те, щоб залишитись при власній свідомості. Вона слідкувала за кожним рухом зрадливого тіла, яке швидко вдягнулося, тихенько, щоб не розбудити батьків, вийшло з квартири, перескакуючи сходинки спустилося з четвертого поверху, а опинившись на вулиці, стрімголов понеслося у сторону кладовища. На півдорозі Ніна зрозуміла, що рухається в сторону своїх нещодавніх знайомих — трьох сестер з дерев’яного будинку на березі річки.

Цього раз Ніні не потрібно було стукати у двері будинку, бо вони відчинилися самі. Всередині приміщення було жарко. «Як на маминій сковорідці з млинцями», — подумала дівчина і відчула як по чолу стікає піт. Вона з жахом оглянула кімнату: загалом в ній нічого не змінилося, лише декілька великих палаючих свічок доповнювали інтер’єр, але повітря було густе й липке, немов кисіль, ним не можливо було дихати. Ніна рушила до центру кімнати, де на підлозі була намальована шести променева зірка та безліч незрозумілих їй рун та знаків. На двох  променях стояли хлопець та дівчина. «Як же я одразу їх не помітила?!», — дівчина починала панікувати, ситуація в яку вона потрапила була схожа на фільм жахів і виходила за межі реальності.

Ніна стала на один з променів зірки, утворюючи з двома іншими в’язнями рівносторонній трикутник, який спалахнув кольором рубіну. Хлопець та дівчина поглянули на неї, у їх очах читався страх. Ніна й сама була оповита невимовним жахом, але все ж було помітно, що ніхто із жертв старих відьом не збирається так просто розлучатися зі своїм життям.

В кімнату увійшли сестри.               

— Місяць сьогодні як ніколи сильний, але ця хмарність… я ж казала, Серафимо, що потрібно подбати й про погоду, а ти мені все торочила про економію сили! — Розалина знову була не в гуморі.

— Але вона була права, — вступилася за сестру Аглая, — і ти це знаєш. Ми майже пусті, у нас вистачить сили лише на обряд!

— Який обряд, якщо місяця не видно?!

— Та добре, добре, зараз все зроблю… Знаю я одне простеньке заклинання, воно як раз підійде у такій ситуації. І не хвилюйся сестро, все у нас буде, бо завжди було… — Серафима зацікавлено подивилася на Ніну, а потім взяла відро з водою болотяного кольору, віника та пішла відганяти хмари. Було чути, як стара ходила навколо дому вигукуючи, якісь незрозумілі слова. А її сестри піднялися на горище, обговорюючи список інгредієнтів для закляття, які потрібно відшукати у столітніх запасах. Іноді хтось з них спускався, іноді зникав у підвалі, а потім знову на горищі. Відьми ретельно готувалися до події, яка була для них, як здалося Ніні, найголовнішою в житті. Точніше кажучи, їх життя як таке, залежало від цієї події.