Розділ 1

Її пусті, скляні очі дивилися в сіре Радомисльське небо. Бліде , голе тіло лежало на чорних прибережних схилах Тетеріва і здавалося, що в ньому не залишилося ні краплини крові. Та чому здавалося? Так і було.. Глибокі рани на шиї і руках, глубокі порізи по всьому тілу говорили про те що останні хвилини бідолашки були тяжкими.. А сама вона була повністю знекровленою..І померла явно не тут..

Радомисльський городовий з жалем дивився на дівчину, майже дівчинку, життя якої так рано і жорстоко було обірвано.. В тихому містечку такого не могло приснитися і у страшному сні..Хто ж був здатен на таке городовий не уявляв. А от натовп зівак, що зібрався навколо місця злочину вже гудів версіями.. Все частіше можна було почути голосний шепіт « Євреї.. Ритуал.. Кров немовлят». Боковим зором городовий побачив жінку що стрімголов пробиралася через юрбу. Розтріпаний вигляд і безумні очі говорили про те що до місця злочину біжить мати дитини

« Зараз почнеться» тяжко зітхнувши подумав служака і над схилами річки рознеслося розпачливе жіноче виття.

З самого початку розслідування смерті Агапії Нечипоренко, для рідних Гапочки, йшло тяжко і в’яло.. Свідків не було.. Слідів нема.. Приголомшені втратою батьки нічого толком сказати не могли... А от лікар розповів цікаву річ.. Сліди то наносили не хаотично, а, зі знанням діла.. Вбивця явно не перший раз тримав ніж в руках і мав певні професійні навички.. М’ясник, лікар, цирульник?

Ось на цирульнику і зупинив свою увагу агент царського розшуку направлений сюди з самого Києва.. Прізвище цирульника було Лазебнік .. Хороший сім’янин, професіонал свого діла, постійний відвідувач синагоги.. Тут національність і зіграла злий жарт з нещасним ремісником.. Виявилося, що його будинок стоїть недалеко від місця злочину, потім згадали що ще в 1826 році Радомисльський повітовий справник (вища адміністративно - поліцейська посада) писав київському воєнному губернатору про начебто ритуальні злочини радомишльських євреїв. Тоді маховик Кривавого навіту не вдалося розкрутити, а от зараз .. Зараз справу понесло як водою річки. Раптом свідки знайшлися.. Хтось бачив як Лазебнік розмовляв з Агапією, а потім згадали що бачили як цирульник виливав цілий таз крові біля дому..

Напруга в громаді росла.. Запахло міжнаціональним конфліктом та погромом. Місто поділилося на два табори за і проти обвинуваченого. Тільки дивно мовчала родина самої дівчини. Сім’я Нечипоренків була кріпаками у пана Вержбицького і якось зразу замкнулася в своєму горі не говорячи ні з ким про те що сталося. Тільки мати Гапочки перші хвилини поривалася, щось розповісти слідчому та грізний погляд чоловіка змусив її замовкнути і більше вона спроб говорити не робила.

Так би і мав Радомисль свою справу Дрейфуса якби не згуртованість єврейської спільноти в захисті свого брата. Найкращі юристи взялися рятувати Лазебніка і поступово виявилося, що свідки не могли бачити обвинуваченого в той час, адже він взагалі був відсутній в місті того дня. Цирульник не єдиний хто жив в тому районі та й саме слідство стверджувало, що вбили нещасну не на березі річки, а десь в іншому місці. Феміда неохоче випускала зі своїх пазурів жертву.. Тобто обвинуваченого, але все ж таки справедливість перемогла і цирульника повністю виправдали. Та тінь цієї історії ще довго висіла над Радомислем..

Вбивцю дівчинки з ім’ям « Любов»( Агапія- від грецького слова «Агапе» любов) так і не знайшли. Та й не дуже шукали після виправдання Лазебніка. Доля кріпачки перестала цікавити великих людей, які дуже хотіли зробити політику на трагедії. А ще одна маленька, кривава таємниця додалась в скарбницю древнього міста Радомишль . Можливо Гапочка все ще гуляє вулицями рідного дому де так коротко жила і трагічно загинула в очікуванні справедливого Божого суду якого вже вбивця точно не мине.