Глава 6

[АЛІСА БОЙКО]

Ми сидимо в його кабінеті, занурені в напівтемряву. Єдине джерело світла — великий екран на стіні. На ньому — я. Моє обличчя виглядає блідим, але голос звучить напрочуд твердо. Я розповідаю про шантаж, про Віктора Громова і про те, як він намагається знищити чесний бізнес.

Коли запис закінчується, Макс бере пульт і різко вимикає телевізор. Тиша, що настає після, здається майже фізичною.

— Знаєш, — він нарешті порушує мовчання, не дивлячись на мене. — Я очікував від тебе чого завгодно. Чергового зникнення, нових звинувачень... але не такої підтримки. Ти щойно поставила на кін своє ім’я заради мого.

Я опускаю голову, перебираючи пальцями край сукні.

— Вибач мені, — шепочу я.

Макс різко повертається до мене, звівши брови.

— За що ти вибачаєшся, Алісо? За те, що врятувала мене від репутаційної смерті?

— Я не знаю, — чесно відповідаю я. — Просто... за все. За те, що не вірила. За те, що пішла. За те, що я — це завжди проблеми.

Він хоче щось відповісти, але в двері стукають. Входить Андрій, його обличчя виглядає ще більш напруженим, ніж вранці.

— Максиме Олександровичу, на лінії Громов. Наполягає на розмові.

Макс натискає кнопку гучного зв’язку.

— Слухаю, Вікторе.

— Ти вирішив пограти в медійні війни, хлопчику? — голос Громова звучить як скрегіт іржі. — Твоя дівчинка гарно виглядає в кадрі, але це лише прискорить твій кінець. Ти перейшов межу.

— Ти перейшов її першим, коли почав погрожувати жінці, — відрізає Макс. Його голос холодний і гострий, як лезо. — Хочеш вирішити це? Давай зустрінемося. Сьогодні. У «Золотому Леві».

— О восьмій. І прихопи свою балерину. Хочу подивитися їй в очі перед тим, як ви обидва зникнете.

Зв'язок обривається. Я підхоплююся з місця.

— Максе, це самогубство! «Золотий Лев» — це його територія. Там буде його охорона. Він не збирається домовлятися, він хоче залякати нас або гірше!

— Я знаю, — Макс спокійно бере свій піджак. — Тому ми туди і їдемо. Не сперечайся, Алісо. Просто довірся мені хоча б цього разу.

Ресторан зустрічає нас важкою тишею. Громов сидить за дальнім столом, оточений трьома кремезними чоловіками. Атмосфера настільки напружена, що здається, ніби повітря зараз спалахне.

— Сідайте, — Громов навіть не піднімає очей від свого келиха. — Максим, ти завжди був дурнем. Ти думав, що ефір на ТБ тебе врятує? Мої люди вже готують зустрічний матеріал.

— Мені плювати на твій матеріал, — Макс нахиляється вперед, кладучи руки на стіл. — Я хочу, щоб ти припинив цей тиск. Зараз.

— Або що? — Громов посміхається, і це стає сигналом. Його люди раптом підхоплюються. Один з них робить випад до мене, але Макс реагує миттєво.

Він підхоплюється, перекидаючи стіл. Гуркіт розбитого посуду, крики. Макс закриває мене своїм тілом, відбиваючи удар одного з охоронців. Він б’ється так, як на ринзі — професійно, жорстко, не зважаючи на кількість ворогів. Я бачу, як він отримує удар по дотичній, як на його сорочці з’являється кров.

— Тікай до виходу! — кричить він мені, відштовхуючи чергового нападника.

Я вже збираюся бігти за допомогою, як раптом двері ресторану розчиняються. Замість нових бойовиків Громова в залу вривається загін поліції з вигуками: «Всім залишатися на місцях! Руки за голову!»

Все закінчується за лічені секунди. Охоронців Громова кладуть обличчям у підлогу. Сам Громов сидить блідий, намагаючись щось вигукнути про свої зв’язки.

Я стою, важко дихаючи, і дивлюся на Макса. Він витирає кров з розбитої губи і спокійно підходить до капітана поліції, який очолює загін.

— Вчасно, Сергію, — каже Макс, потискаючи йому руку. — Запис нападу на моєму телефоні. Плюс прихований мікрофон записав усі його погрози про порти та податкову.

Капітан киває.

— Цього достатньо для кримінальної справи за рекет і напад, Максе. Цього разу йому не відкрутитися.

Я дивлюся на них обох, і до мене нарешті доходить. Весь цей візит, цей ризик — усе було сплановано. Макс спровокував Громова на відкриту агресію при свідках і під запис.

Макс повертається до мене. Його очі все ще темні від адреналіну, але в них більше немає тієї стіни.

— Я ж казав тобі довіритися, — тихо каже він. – Ходімо. Час відпочити. 

Я мовчки йду за ним.