10. Контракт довіри

☆ 10 ☆ 

[АЛІСА БОЙКО]

Я сиджу за столом, а перед очима екран ноутбука. Потрібно скласти ще один договір з Максимом про те, що він не стане діяти проти мене, або що не нашкодить мені, бо тоді він буде вимушений виплатити чималеньку суму за порушення контракту. Як би я не хотіла, та я не можу довіряти лише одним його словам про те, що він не в змові з Лізою проти мене. Мені потрібні гарантії, що я не стану жертвою у цій ситуації, і ми вдвох будемо в плюсі від нашого тимчасового союзу. Я даю йому фінансовий захист і стабільність, а він натомість має захистити мене від Діани та інших людей, яким я набридла.

– Тобто, ти хочеш, щоб Макс буквально став твоїм охоронцем, але в той же час і хлопцем? – Злата лежить на моєму ліжку і їсть цукерки.

– Так... Погана ідея?

– Та не те щоб погана, просто звучить якось дивно.

– Чому? Хіба закоханий хлопець не буде захищати свою кохану будь-якою ціною?

– Буде, але ж... Та забий. Я просто досі не можу повірити в те, що він друг Лізи.

– Вони вже не спілкуються, – неочікувано для себе захищаю його.

– Зрозуміло, – якась дивна в неї інтонація. Мені не подобається. – Я завтра йду у кіно з Денисом.

Різко повертаюся обличчям до подруги.

– О, то це твоє "він-просто-друг"? Чи ти готова визнати той факт, що між вами щось більше, аніж дружба?

Забуваю про ноутбук і йду до подруги на ліжко. Останнім часом ми забагато говоримо про мене, а я цього не люблю.

– Нууу, думаю я готова визнати той факт, що мені хочеться бути з ним не просто друзями.

– Це вже краще, ніж ти заперечуєш свої почуття. – Я посміхаюся, і мені стає тепло від цієї думки. 

Злата теж усміхається, витираючи цукеркову крихту з кутика губ. Вона сідає, закидаючи ноги під себе. Я відчуваю, як напруга, що тримала мене через Максима і контракт, трохи спадає. Мені завжди легше, коли ми говоримо про неї, а не про мої складнощі. Я дивлюся на її щасливе обличчя і розумію, що не хочу псувати цей момент розмовами про мої інтриги. Поки що хай буде так. Я беру одну цукерку з пачки, яку вона тримає. Вона простягає мені її, не відводячи погляду.

– А що ви плануєте дивитися? – Запитую, розгортаючи блискучу обгортку.

– Каже, що хоче подивитися новий бойовик, а й не проти.

Вона злегка червоніє, і це виглядає так мило. Він їй справді подобається. Вона завжди так реагує, коли хтось згадує Дениса.

– Бойовик? Несподіваний вибір, як для першого побачення. – Я підморгую їй. – Значить, ви вже переходите на етап “спільні інтереси”. Це хороший знак.

– Припини! – Вона штовхає мене подушкою. – А ти що, вже вирішила, як краще написати умови в договорі?  

– Ще ні, договір чекає. Але зараз… – Я відкушую цукерку, насолоджуючись солодким смаком. – Зараз я просто відпочиваю. Мої справи можуть почекати п'ять хвилин. 

Я знову кидаю погляд на ноутбук, але не повертаюся. Максим почекає. Потрібно спочатку розслабитися, а потім знову пірнати у світ гарантій та ризиків.

Ми ще деякий час говоримо про Дениса, про фільм і про те, як Злата хоче виглядати завтра. Я даю їй кілька порад, і ми обидві сміємося. Нарешті, втома бере своє. Злата залишається сьогодні у мене, і ми засинаємо під тихий шум обігрівача, бо опалення у будинку не достатньо сильне для мінусової температури.

Минає, мабуть, година. Я прокидаюся від ледь чутного звуку, схожого на скрип дверей або відчинення холодильника. Відразу відчуваю тривогу. Злата спить міцно, її дихання рівне і тихе. Я обережно встаю з ліжка, намагаючись не розбудити її.

Світло від місяця крізь вікно ледь освітлює кімнату. Я тихо відчиняю двері й виходжу у темний коридор. Звуки йдуть із кухні – вони вже не такі тихі, чутно якісь нерозбірливі шепоти, а потім тихий, але різкий голос. Це голос Діани. Що вона робить на кухні о другій ночі?

Я повільно йду коридором, ступаючи босими ногами по холодному паркету. Заходжу за ріг і зупиняюся біля входу на кухню. Діана стоїть спиною до мене, притискаючи телефон до вуха. Вона говорить тихо, але надто емоційно, її тіло напружене.

Я завмираю, вслухаючись.

– ...Я ж кажу, він заважає. Він занадто близько. Він став її... її захистом, розумієш? – Говорить вона нервово.

Настає пауза, мабуть, співрозмовник щось відповідає.

– Які гроші? Ми домовилися, що його просто не стане поруч! Знайдіть спосіб! Зробіть так, щоб він зник із її життя!

Вона робить глибокий вдих, її голос стає жорсткішим.

– Мені все одно, як ви це зробите, але я хочу, щоб цей Максим більше не з'являвся біля неї! Приберіть його! І чим швидше, тим краще. Вона вже починає щось підозрювати, і я не хочу, щоб він став її союзником...

Мене пронизує холод. Приберіть його? Вона говорить про Максима? Моє серце починає шалено калатати. Весь мій страх і недовіра до неї вибухають. Забуваючи про обережність, я роблю крок вперед.

– Діано, що ти тут робиш і з ким ти говориш? – Мій голос тремтить від гніву.