8. Шпигунство і наслідки

☆ 8 ☆ 

[АЛІСА БОЙКО]

Шпигувати це звичайно погано, але я просто не можу встояти перед цікавістю дізнатися про Максима трохи більше. Та й до того ж, я не можу дозволити комусь маніпулювати мною. Я маю вести цю гру, а не бути пішкою у грі Максима та Лізи.

Ліза ще та падлюка, я як ніхто інший знаю це. У балетній школі вона стільки капостей мені робила, що важко навіть підрахувати й згадати всі. Але найбільше мені запам'яталося те, як вона підклала мені у балетки скло. На жаль, я тоді не змогла виступити. Для журналістів тоді було багато цікавих заголовків.

Я очікувала, що коли ми зустрінемося з нею після стількох років мовчання, то хоча б влаштуємо бійку, але на моє здивування все пройшло спокійно.

– Привіт, – підходжу до Злати, що сидить у холі.

– Ти тут! – Подруга підводиться і обіймає мене. – Який у нас план?

– Його поки немає, але думаю, спочатку варто дізнатися де Максим зараз, – сідаю поруч з нею на диван. – Я бачила його сьогодні, він мав наляканий вигляд, але ми з таксистом втратили його у дворах.

– Ти вже шпигувала за ним? – Дивується Злата.

– Так вийшло, – знизую плечима. – Я йшла після зустрічі з Лізою, а він біг, ніби хотів сховатися від когось...

– Цікаво... А що Ліза? Побилися? – Оглядає мене.

– Та ні. Вона була напрочуд спокійна і лише попереджала мене. Казала, що закохана у Максима, і щоб я не робила йому боляче.

Злата широко розплющує очі.

– Закохана? У Максима? А ти їй віриш?

– Не знаю, – чесно зізнаюся я. – Але вона говорила про це з такою пристрастю, що мені стало незатишно. І вона щось натякала на мою травму. Але це зараз не важливо. Важливо те, що Максим у біді, і нам треба з'ясувати, що це за біда.

– Добре, – Злата бере себе в руки. – Як будемо шукати? Наші айтішники?

– Так. Твій друг... Роман здається. Я дам тобі номер телефону Макса. Ти зможеш йому подзвонити і попросити відстежити геолокацію за телефонним сигналом? Придумай легенду, що це важливий клієнт, який раптово зник із радару і не виходить на зв'язок. Це єдиний спосіб, що я бачу. 

Я швидко диктую їй номер Максима. Злата відразу ж набирає Романа, відійшовши в кут холу, щоб ніхто не чув. Вона говорить тихо, впевнено, як справжній агент. Золото, а не подруга. 

Через двадцять хвилин вона повертається.

– Є! Він зміг це зробити. Максим біля центральної лікарні. На околиці міста. Він досі там.

– Лікарня? – Мій мозок швидко аналізує. – Це може бути пов'язано з його другом... Ліза натякала на щось таке. Беремо твою машину. Їдемо туди. Нам треба дізнатися, що саме там відбувається.

Ми сідаємо у чорний Mercedes Злати. Подруга сидить за кермом, а я поруч, постійно перевіряючи оновлення геолокації Максима. Та вона не рухається. Він у лікарні. 

Ми швидко доїжджаємо до вказаних координат. Це стара, але велика лікарняна будівля. На парковці ми помічаємо той самий сірий "Ланос" чоловіка.

– Він тут, – шепочу я.

Ми тихенько заходимо до холу. Усередині багато людей, але панує типовий для лікарні напівсонний хаос. Ми помічаємо Максима. Він стоїть у кінці довгого коридору, біля дверей з табличкою «Завідувач відділення». Він доволі агресивно розмовляє з лікарем, який виглядає незадоволеним і втомленим.

Ми ховаємося за колоною, намагаючись не привертати уваги, але прислухаємося.

– Я ж заплатив вам, – лютий шепіт Максима долітає до нас. – Тридцять тисяч було передано вчора. Чому операція досі не призначена?

– Тихо! – шипить лікар, озираючись. – Ваші гроші я отримав. Але мене попередили.

– Хто попередив?

– Я не робитиму цю операцію, Максиме. У пацієнтки занадто високі ризики. І, чесно кажучи, навіть цих тридцяти тисяч замало, щоб я ризикував своєю репутацією.

– Ви... Ви сказали, що це єдиний вихід! Моя сестра помре без цієї операції! – Голос Максима тепер сповнений чистого, непідробного болю.

Мене ніби вдарило струмом. Сестра? Не друг?

– Це були гроші на підготовку. А тепер їх замало. Вибачте, але без остаточної суми – нічого не буде. І, Максиме, не шукайте неприємностей там, де їх немає. Вам краще піти.

Лікар швидко відчиняє двері, заходить у кабінет і грюкає ними.

Максим стоїть, притиснувшись до дверей, його плечі опущені. Він програв. Він не говорив мені навіщо йому ці гроші... Але чому? Так, ми геть не близькі, та скажи він що йому потрібні гроші на операцію – я б віддала їх відразу, а не тягнула. Але зараз хтось, хто має вплив на цього лікаря, забрав його гроші та заблокував операцію.

Максим повільно відходить від дверей, його обличчя спустошене. Він знову опиняється наодинці зі своїм відчаєм.

Я дивлюся на Злату. Вона шокована, так само як і я. 

– Сестра... – ледве чутно шепоче вона. – Це його сестра... Алісо.

– Він збрехав, щоб захистити сестру. І хтось перехопив його гроші, – відповідаю я.