7. Нові запитання

☆ 7 ☆

[АЛІСА БОЙКО]

– Добрий ранок, – вітаюсь з батьком та Діаною. 

– Добрий ранок, мила. Вирішила з нами поснідати? – батько відкладає мобільний в сторону. 

– Так, сьогодні маю декілька ранкових зустрічей, тому вирішила перед цим поснідати, – вішаю сумочку на спинку стільця і сідаю. 

Я просто не можу втратити можливість подивитися на обличчя Діани, після того, як її план "видати заміж" так провалився. Жінка мовчки п'є каву, і навіть не дивиться на мене. От тільки цікаво, чи не вирішить вона утнути ще щось, аби позбутися мене, і заграбастати мої акції. 

– Діано, в тебе все гаразд? – намазую масло на хліб. – Ти якась бліда. 

– Все чудово, не хвилюйся, – награно посміхається. – Щось голова болить, а так все чудово. 

– Можливо, тобі варто зробити МРТ? Останнім часом ти часто скаржишься на головну біль. 

– Та ні...

– Аліса має рацію, – говорить батько. – Ти часто скаржишься на біль. Давай я запишу тебе до свого лікаря? 

– Милий, це не обов'язково, – торкається його руки. – Але якщо ти хвилюєшся – запиши мене. 

– Сьогодні наберу лікаря, і потім домовимось за зустріч. 

Супер. Поки вони будуть зайняті лікарями, Діана не зможе думати про інше, і в мене буде трохи часу. 

– Вибачте мені, – встаю з-за столу, – але я маю бігти на зустріч. 

– Звичайно. Успіху. – батько дарує мені посмішку, а я йому. 

– Дякую. 

Діана мовчить, тож я йду у коридор, беру все необхідне й виходжу. 

Що ж, сьогодні я дізнаюся всі відповіді, на питання, що цікавлять мене. 

Викликаю таксі, – буде за п'ять хвилин, – й відкриваю повідомлення з Лізою. 

«Виїжджаю.» 

Відповідь приходить майже одразу: 

«Я теж.» 

Супер. 

Я виходжу з таксі біля старої школи, де ми колись танцювали. Рівно десята година. Ліза вже чекає. Вона стоїть, притулившись до холодної цегляної стіни, одягнена в елегантне пальто. Вона не балерина, але досі тримає поставу, так ніби готова до виходу на сцену будь-якої миті. Цікаво чи так само як виглядаю зі сторони? Треба запитати у Злати. 

Дівчина підіймає очі і наші погляди зустрічаються. Ворожнеча між нами миттєва і відчутна, як натягнута струна. Але Ліза спокійна, що дратує мене ще більше, адже я знаю: за цим спокоєм ховається хижа посмішка.

– Привіт, Лізо, – кажу я, і її ім'я звучить, як лайка, хоча я цього не хотіла. 

– Алісо. Не думала, що ти коли-небудь погодишся на каву зі мною.

– Це не кава, Лізо. Це ділова розмова. І я думаю – ти знаєш про кого. – Вірішила перейти відразу до справи.

Її спокій не зникає. Вона лише злегка нахиляє голову.

– Не знаю, але маю здогадку... Максим? – я ледве киваю головою, щоб підтвердити її здогадку. – Твій новий хлопець. З чого почнемо? З його бійцівського клубу, чи з його боргових проблем?

– Я хочу знати, що він за людина. Ми уклали контракт, і я повинна знати про нього все. Ти, здається, знаєш його краще за мене.

– Не боїшся говорити мені про це? 

– Ця гра потрібна лише для моєї мачухи, а не для чогось більшого. Якщо ти про це розповіси комусь – мені буде байдуже. 

Ліза посміхається, і це справжня посмішка – вона холодна і небезпечна, і жодного разу не доходить до очей.

– Так і думала... Щоб тобі такого розповісти про Макса?.. Він – справжній. Не фальшивка. Він нічого не просить, він бере. Його слово – закон, якщо він його дав. Він захищає тих, кого любить, до останнього.

– Кого, наприклад? – питаю я, дивлячись їй прямо в очі.

– Тих, хто йому не байдужі. А раніше... мене, – вона знизує плечима. – Ми були друзями, Алісо. В одному лайні, розумієш? Він бачив, як я намагалася вирватися з тіні твого ідеального світу, і він мене не засуджував.

– Ти хотіла мого місця на сцені, Лізо. Ти робила мені капості, – нагадую я. – А зараз ти... Хто ти йому?

– Ніхто, – Ліза знову дивиться мені в очі, і тепер у них з’являється якась біль, яка здається справжньою драмою. – Я зробила одну помилку, і тепер я ніхто для нього. 

– А хто він для тебе?

– Просто друг, – вона каже це офіційно, але потім її голос ламається, і вона переходить на шепіт. – А насправді, я була закохана в нього, Алісо. З першого дня. Він не бачив цього. Він бачив у мені лише... товариша. Такого ж, як він. Зламаного.

Я вражена. Це не зовсім те, що я очікувала почути.

– Цікава історія.. 

– Мої почуття не згасли, Алісо. – перебиває мене. – Ніколи не згасали. І саме тому я кажу тобі: буде краще, якщо ти його не скривдиш. Він не твоя іграшка, яку ти можеш викинути, коли тобі набридне гратися. Ти купила його час, але не його душу.

Ліза робить крок до мене, і в її очах горить вогонь.