Епілог

Він планував це мовчки.
Не як концерт.
Не як шоу.
Без сцени й софітів.
Просто — як їхній момент.
Вони повернулися додому пізно. Місто ще шуміло під вікнами, але квартира була наповнена тим особливим затишком, який з’являється, коли двоє людей давно перестали доводити щось одне одному.
Сесілія зняла куртку, кинула ключі на полицю й усміхнулася: — Ти якийсь дивний сьогодні.
Алекс тільки хмикнув. — Я завжди такий.
Він попросив її зачекати хвилину. Просто хвилину.
Вона не здивувалася. Навчилася довіряти його паузам.
Коли він повернувся, у квартирі було тихо. Світло приглушене. На підвіконні — кілька свічок, які він запалив тремтячими пальцями, лаючи себе подумки за хвилювання.
Сесілія завмерла. — Алекс?..
Він підійшов ближче. Повільно. Так, ніби кожен крок важив більше за попередній.
— Пам’ятаєш, — почав він, і голос зрадницьки сів, — ти колись сказала, що не віриш у гучні обіцянки. Що тобі важливі вчинки.
Вона кивнула. Уже відчувала, як серце прискорює ритм.
— Я не ідеальний, — продовжив він. — Я можу мовчати, коли треба говорити. Можу ховатися в музиці. Але… я ніколи не ховався від тебе.
Він дістав маленьку оксамитову коробочку.
Світ ніби зупинився.
— Ти стала моїм домом, — сказав Алекс тихо. — Моєю тишею. Моєю музикою без слів.
Я хочу прокидатися з тобою не тільки після турів.
Я хочу старіти з тобою — зі зморшками, зі сміхом, з усім, що буде.
Він опустився на одне коліно.
— Сесіліє… ти вийдеш за мене?
Її очі наповнилися сльозами ще до того, як вона змогла вдихнути.
— Ти ж розумієш… — прошепотіла вона, сміючись крізь сльози, — що я скажу “так” ще до того, як ти закінчиш питання?
Він засміявся — щиро, полегшено, так, ніби скинув із плечей цілий світ.
— Так? — перепитав, усе ж потребуючи почути.
— Так, — сказала вона голосніше. — Так. Так, Алекс.
Він надів обручку на її палець. Руки тремтіли, але рух був упевненим.
Вона потягнула його до себе, обійняла так міцно, ніби боялася, що цей момент може розчинитися.
— Я кохаю тебе, — прошепотіла вона йому у шию.
— Я знав, — відповів він. — Ще з того моменту, коли почув твій ритм.
За вікном місто жило далі.
Але для них світ звузився до двох сердець, що билися в одному темпі.
І ця історія…
вона була не про кінець.
Вона була про “ми” ❤️💍🎸