Глава 8

Глава 8  «Хто твої батьки, Сергію? І коли ти нас познайомиш?»

Ми сиділи на кухні, вечеряючи. Я приготувала щось просте, але Сергій, як завжди, їв із таким задоволенням, ніби це було кулінарне диво.

— Ти знову дивишся на мене так, ніби хочеш щось запитати, Золотко, — він підняв брову, роблячи ковток чаю.

Я обережно поклала виделку на тарілку.

— Хто твої батьки, Сергію? І коли ти нас познайомиш?

Він завмер.

Очікувано.

Він завжди уникав цієї теми, ніби вона була неважливою. Але тепер я була його дружиною. І це було питанням часу, коли мені доведеться познайомитися з тими, хто виховав цього впертого, ідеально організованого, але все ж такого теплого чоловіка.

— Сашо… — він трохи відвів погляд, наче зважував, як правильно відповісти.

— Сергію, я твоя дружина, — я підперла щоку долонею, уважно спостерігаючи за ним. — Я маю право знати, хто моя нова сім’я.

Він провів рукою по волоссю, зробивши глибокий вдих.

— Мої батьки… не зовсім типові.

— Це як?

Він трохи помовчав, потім усміхнувся куточками губ.

— Батько — військовий лікар. Холоднокровний, строгий, завжди вимагав дисципліни. Через нього я взагалі пішов у медицину.

Я кивнула, розуміючи, звідки в Сергія ця відповідальність і прагнення контролювати все навколо.

— А мама?

Його усмішка стала м’якшою.

— А мама… повна протилежність. Вона викладач музики. Тепла, емоційна, завжди хотіла, щоб я жив «не тільки розумом, а й серцем».

Я усміхнулася.

— Вона би зраділа, дізнавшись, що ти одружився з коханням, а не за планом?

— О, вона буде в захваті, — він тихо засміявся.

— А батько?

Сергій закотив очі.

— Скоріше запитає, чи у нас є чіткий план на майбутнє, фінансова стабільність і графік дітей на найближчі десять років.

Я розсміялася.

— Коли ми з ними познайомимося?

Сергій нахилився ближче, його очі уважно вдивлялися в мої.

— Якщо готова… цього тижня.

Моє серце зробило маленький кульбіт.

— Добре, Сергію. Познайом мене з тими, хто створив тебе таким, яким я тебе люблю.

Він торкнувся моєї руки й тихо прошепотів:

— Ти мені тільки не втікай після першої зустрічі.

Я усміхнулася, міцніше стискаючи його пальці.

— Тепер від мене не втечеш, НСергію Васильовичу.

І його погляд говорив, що він зовсім не проти.

Батьки, комедія і несподіванки

— Сергію, ти впевнений, що все нормально? — я металася квартирою, одягаючи кросівки на ходу, поки Назар спокійно сидів за столом із чашкою кави, дивлячись на мене так, ніби зараз буде щось цікаве.

— Абсолютно, — він відсьорбнув кави.

— Твої батьки приїжджають через… — я швидко глянула на годинник, — сорок хвилин, а я маю бути в лікарні через двадцять!

— І?

Я розвернулася, ошелешено дивлячись на нього.

— І?! Сергію, вони вперше побачать свою невістку, а ти сидиш тут, ніби в тебе вихідний!

Він скривився.

— Так у мене і є вихідний.

Я вдарила себе по лобі.

— Тобто жодної пари? Жодного циклу в лікарні?

— Угу, — він поставив чашку й розлігся на дивані, закинувши руки за голову.

Я вирячилася на нього.

— Я бігаю, як навіжена, намагаючись встигнути, а ти спокійно відпочиваєш?

— Так, і мені це подобається, — він задоволено усміхнувся.

Я глибоко вдихнула.

— Так. Добре. Прекрасно. Тоді хоча б зустрінь їх нормально!

— Обіцяю, — він підняв руку, ніби даючи клятву.

Я схопила сумку й вибігла, залишаючи його одного чекати на батьків.

Двадцять хвилин потому

Сергій саме розкладав тістечка, які я напекла вчора, коли пролунав дзвінок у двері.

Він спокійно підійшов і відчинив.

На порозі стояли його батьки.

Його мама — енергійна, з великими, виразними очима, що одразу ж почали сканувати квартиру. Його батько — серйозний, підтягнутий, із твердим поглядом військового, який за секунду може оцінити ситуацію.

— Ну що, синку, — батько кивнув, проходячи в коридор. — Де твоя дружина?

Назар ковтнув повітря й тільки відкрив рот, щоб відповісти…

Але в цей момент двері з гуркотом відчинилися, і влетіла я.

Запізнена. Виснажена. У білому халаті.

Я навіть не подивилася, хто стоїть у коридорі.

— Сергію! Я забула телефон!

Я пронеслася повз його батьків, підстрибом перестрибнула через диван, схопила телефон зі столу й, нарешті, розвернулася…

…і зустрілася поглядом із його батьками.

Я завмерла.

Вони теж.

Чудова перша зустріч.

Його батько підняв брову.

Його мама прикрила рот рукою, ніби стримуючи сміх.

Я перевела погляд на Сергія, убий мене, будь ласка.

Він, скотина така, сміявся.

— Ну що ж, — спокійно сказав його батько. — Перше враження нестандартне, але я люблю динаміку.

Його мама сховала обличчя в долоні, хихочучи.

Я просто видихнула.

— Ласкаво просимо… — промимрила я.

Сергій обійняв мене за плечі й усміхнувся.

— Знайомтеся, це моя дружина.

— Ми вже познайомилися, — його мама знову засміялася.

Я закотила очі.

Це буде довгий день.

Перше враження… зроблено!

Я стояла в коридорі, все ще в білому халаті, з телефоном у руці, перед Сергійом і його батьками, які явно не очікували саме такого знайомства.

Його мама все ще хихотіла, тато уважно оцінював мене, а Сергій… Сергій просто насолоджувався ситуацією.