Глава 6

ГЛАВА 6

Кордон між роботою і чимось більшим

— Лізо, ти ще не чула?

Єлизавета Клеченко підняла очі від телефону, повільно обертаючись до групи дівчат, які сиділи поруч у кафе неподалік університету.

— Про що?

— Про твого Сергія, — протягнула одна з них, скрививши губи. — Кажуть, що його вже забрали.

Ліза відчула, як у животі з’явилося неприємне відчуття.

— Хто забрав? — вона намагалася говорити спокійно, хоча серце вже починало прискорюватися.

— Його нова секретарка.

— Олександра Золотко, — додала інша. — Їх тепер всі сватають, навіть викладачі.

Ліза засміялася, намагаючись виглядати впевнено.

— Ви серйозно? Це ж просто робота.

— Так, але всі кажуть, що вони працюють як одне ціле. І що це лише питання часу, коли він тебе кине.

Ліза міцніше стиснула чашку.

— Не смішіть мене, — сказала вона, намагаючись ігнорувати той дивний холод, який просочився в її думки.

У цей час у головному корпусі університету Сергій і Саша стояли на сцені в актовій залі, готуючи простір для презентації майбутнього студентського заходу.

— Якщо ми поставимо проектор ось тут, то світло не заважатиме, — сказала Саша, піднімаючи планшет з розкладом.

— Добре, але потрібно перевірити, чи звук нормально працює, —Сергій підійшов до мікрофона і постукав по ньому.

Здавалося, усе йшло за планом. Але рівно до того моменту, коли Саша ступила назад, зачепилася за кабель і з розмаху втратила рівновагу.

— Ой, біса! — тільки й встигла вигукнути вона.

Сергій, який стояв поруч, інстинктивно кинувся її підхопити.

Але щось пішло не так.

Він встиг схопити її за талію, але інерція зробила свою справу, і вони обидва полетіли вниз.

Прямо на підлогу сцени.

Прямо один на одного.

Прямо губами в губи.

У залі стояла мертва тиша.

Потім хтось із викладачів голосно розсміявся.

— Оце я розумію — хімія!

Члени студентської ради були в ступорі.

— Що ми тільки що побачили?.. — хтось пошепки запитав.

Саша швидко піднялася, обличчя палахкотіло.

— Це… це було не спеціально!

Назар мовчки сів, знімаючи окуляри й протираючи їх, поки всі навколо перешіптувалися.

— Чорт, — тільки й сказав він.

Викладачі, які вже давно їх «сватали», виглядали в захваті.

— Ну, що, може, вже час їм самім зрозуміти, що вони створені одне для одного? — пожартував проректор.

А Назар і Саша, не дивлячись одне на одного, тільки мовчки ковтнули повітря.

Тому що, хоч би як вони заперечували це, щось усе ж змінилося.   

                далі буде....